Гаррі Поттер і Таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин

Гаррі заінтриговано перегорнув решту аркушів, які були в конверті. Навіщо Філчеві здався той курс «Чарів для чайників»? Невже це означає, що він не справжній чарівник? Гаррі якраз переглядав «Перший урок: як тримати чарівну паличку (деякі корисні поради)», коли човгання черевиків у коридорі дало йому знати, що повертається Філч. Хутко запхавши пергамент у конверт, Гаррі ледь устиг кинути його на стіл, як відчинилися двері. Філч мав переможний вигляд.

— Ця зникуща шафа була надзвичайно коштовна! — радісно казав він Місіс Норіс. — Цього разу, золотце, він таки не спекається нас!

Його погляд зупинився на Гаррі, а тоді переметнувся до конверта «Чарів для чайників», що лежав, як трохи запізно усвідомив Гаррі, десь на пів–метра від того місця, де був спочатку.

Філчеве бліде обличчя стало червоним, як цегла. Гаррі приготувався до неймовірного спалаху люті. Філч пошкандибав до столу, схопив конверт і жбурнув його в шухляду.

— Ти… прочитав?! — просичав він.

— Ні, — швидко збрехав Гаррі.

— Якби я знав, — судомно скрутив свої вузлуваті руки Філч, — що ти читав мої приватні… Це не те, що мої… а одного приятеля… Хай там як, але…

Гаррі здивовано дивився на Філча: сторож ще ніколи не видавався таким нестямним. Його очі були вирячені, одна обвисла щока смикалася, а картатий шарф на голові робив його ще страшнішим.

— Гаразд… Іди… і нікому ні слова. Не те що… але якщо ти не читав!.. Іди вже, я маю скласти рапорт на Півза… Йди!

Не вірячи своєму щастю, Гаррі вилетів з кабінету і помчав коридором, а тоді сходами нагору. Вирватися з Філчевого кабінету, не отримавши жодного покарання, — це, мабуть, був своєрідний шкільний рекорд.

— Гаррі! Гаррі! Ну що, спрацювало?

З якогось класу випливла постать Майже–Безголового Ніка. Позад нього Гаррі побачив уламки великої золотисто–чорної шафи, яку, здається, хтось скинув із чималенької висоти.

— Я переконав Півза розтрощити її саме над Філчевим кабінетом, — завзято похвалився Нік. — Подумав, що це відверне його увагу.

— То це був ти? — вдячно запитав Гаррі. — Так, усе спрацювало, мене навіть не покарали. Дякую, Нік!

Вони рушили разом уздовж коридору. Гаррі помітив, що Майже–Безголовий Нік і далі тримає в руках відмову сера Патрика.

— Якби я тільки міг якось допомогти тобі з тим Товариством мисливців без голови! — зітхнув Гаррі.

Майже–Безголовий Нік зненацька зупинився, і Гаррі пройшов просто крізь нього. Краще б він цього не робив: йому здалося, ніби він став під крижаний душ.

— Але ж ти можеш зробити щось для мене! — схвильовано сказав Нік. — Гаррі… може я прошу забагато… але ні… ти не погодишся.

— Що саме? — запитав Гаррі.

— Ну, якраз на цей Гелловін припадає рівно п’ятсот років з дня моєї смерті, — повідомив Майже–Безголовий Нік, випростуючись і набираючи по–важного вигляду.

— О, — вимовив Гаррі, не знаючи, сумувати чи радіти з цього приводу. — Справді.

— Я хочу відсвяткувати цей день в одному з най–просторіших підвалів. З усієї країни прибудуть мої друзі. Якби ти прийшов, це була б така честь для мене. Звісно, я був би радий бачити й містера Візлі та міс Ґрейнджер — але ж ти, мабуть, підеш на шкільний бенкет? — Він занепокоєно глянув на Гаррі.

— Ні, — швидко відповів Гаррі, — я прийду.

— Мій любий хлопче! Гаррі Поттер прийде на мої смертенини! Ох, — Нік завагався, хвилюючись, — чи не міг би ти нагадати серові Патрику, що я тобі здаюся дуже страшним і небезпечним?

— Зви… звичайно, — погодився Гаррі. Майже–Безголовий Нік просто засяяв.

— Смертенини? — заінтриговано перепитала Герміона, коли Гаррі нарешті переодягнувся і підійшов до них із Роном у вітальні. — Я певна, що небагато знайдеться живих людей, які бували на таких вечірках, — це буде так цікаво!

— Чого б це комусь хотілося святкувати день своєї смерті? — роздратовано спитав Рон, який саме робив домашнє завдання із зілля та настійок. — Це звучить смертельно нудно.

Дощ і далі періщив у вікна, за якими вже залягала суцільна темрява, але всередині усе видавалося яскравим і привітним. Вогонь, що палахкотів у каміні, освітлював численні м’які крісла, в яких сиділи учні, читаючи, розмовляючи, працюючи над домашніми завданнями, або, як Фред і Джордж Візлі, намагаючись з’ясувати, що станеться, коли нагодувати саламандру піротехнікою від Флібустьєра. Фред «визволив» з класу «Догляд магічних істот» чудову помаранчеву вогнетривку ящірку, яка тепер повільно тліла на столі, що його обступила купка цікавих учнів.