Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин

Невілове дитинство занапастив Волдеморт так само, як і дитинство Гаррі, та Невіл і не підозрював, якою схожою на долю Гаррі могла стати його власна доля. Пророцтво могло стосуватися будь-кого з них. але з якихось незбагненних причин Волдеморт вирішив, що йшлося про Гаррі.

Якби Волдеморт обрав Невіла, то зараз саме Невіл сидів напроти Гаррі зі шрамом-блискавкою й тягарем пророцтва… Чи ні? Чи померла б Невілова мама, рятуючи його, як Лілі, що померла заради Гаррі? Ясно, що так… а що, якби вона не зуміла захистити сина від Волдеморта? Чи тоді взагалі не було б жодного «Обранця»? Тільки порожнє місце там, де зараз сидить Невіл, і Гаррі без шраму, і цілувала б його перед сном рідна мати, а не Ронова?

- Гаррі, що з тобою? Ти якийсь дивний, - занепокоївся Невіл.

Гаррі здригнувся.

- Вибач… я…

- Що, мучить руйносмик? - співчутливо запитала Луна дивлячись на Гаррі крізь свої величезні барвисті окуляри.

- Як… що?

- Руйносмик… Це невидимі тварючки, що залітають крізь вуха й розріджують мозок, - пояснила дівчина. - Я чула, як один тут дзижчав.

Вона ляснула руками в повітрі, наче ловила великих невидимих комах. Гаррі з Невілом перезирнулися й швиденько перевели мову на квідич.

Погода за вікнами поїзда була така ж мінлива, як і минуле літо; вони проминали смуги холодної мряки, а тоді знову опинялися під м'яким і ясним сонечком. Якраз під час такого просвітку, коли сонце було майже в зеніті, в купе нарешті завітали Рон з Герміоною.

- Хоч би скоріше привезли обід, бо я вже голодний як вовк, - простогнав Рон, падаючи на лаву біля Гаррі й потираючи живота. - Здоров, Невіле, привіт, Луно. Знаєш, що? - додав він, повертаючись до Гаррі. - Мелфой не виконує обов'язків старости. Сидить собі в купе з іншими слизеринцями, ми його бачили, коли проходили.

Гаррі зацікавлено випростався. Не в Мелфоєвому стилі було втрачати нагоду похизуватися своєю владою. Торік він цим захоплювався аж надміру.

- А як він відреагував, коли побачив вас?

- Показав отак, - Рон байдуже повторив непристойний жест рукою. - На нього це не схоже, правда? Тобто… оце схоже… - він ще раз повторив той самий жест, - але чому він не ходить і не чіпляється до першокласників?

- Не знаю, - відповів Гаррі, але його мозок напружено працював. А що, як Мелфой задумав щось страшніше, ніж чіпляння до молодших учнів?

- Може, він ніяк не забуде свій інквізиторський загін. - припустила Герміона. -Може, після цього йому бути старостою нецікаво.

- Навряд. - засумнівався Гаррі, - мені здається, що… Та він не встиг викласти свою теорію, бо в цю мить двері відчинилися знову і в купе зайшла ні жива ні мертва третьокласниця.

- Я повинна вручити оце Невілові Лонґботому та Гаррі П-поттеру. - затнулася вона, зустрівшись поглядом з Гаррі, й зашарілася. Вона тримала два сувої пергаменту, перев'язані фіолетовою стрічкою. Спантеличені Гаррі й Невіл забрали сувої, адресовані кожному з них, а дівчина, спіткнувшись, вийшла з купе.

- Що це таке? - запитав Рон, коли Гаррі розгорнув свій сувій.

- Запрошення, - відповів Гаррі.

- Що це за професор Слизоріг? - Невіл ошелешено дивився на власне запрошення.

- Новий учитель, - пояснив Гаррі. - Мабуть, доведеться йти.

- Але що йому від мене треба? - нервово запитав Невіл, ніби остерігався покарання.

- Уявлення не маю, - відповів Гаррі. та це було не зовсім так-уявлення він мав, а от доказів на його підтвердження не мав. - Слухай,-додав він, бо в голові в нього раптом зажевріла одна ідея, - накриймося плащем-невидимкою і по дорозі добре роздивимося, що там задумав Мелфой.

З Цього задуму однак нічого не вийшло: просто неможливо було проштовхнутися в цьому плащі в коридорах, забитих учнями які ніяк не могли дочекатися візочка з обідом. Гаррі неохоче запхав плаща у рюкзак. Його варто було носити хоч би для того, щоб уникнути прискіпливих поглядів. То з того, то з того купе постійно вискакували учні, щоб краще його роздивитися. Єдиним винятком була Чо Чанг, яка, побачивши Гаррі, втекла у своє купе. Проходячи повз скляні двері, Гаррі помітив, що вона гаряче щось обговорює зі своєю приятелькою Марієттою. Товстий шар гриму не міг цілком приховати розсипи прищів, що й досі не зійшли з її обличчя.

Коли вони підійшли до купе «В», то зразу помітили, що Слизоріг запросив не лише їх, хоча, судячи з ентузіазму, з яким Слизоріг їх привітав, Гаррі був найбажанішим гостем.