Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин

Забіні ледь чутно пирхнув, що явно означало певний скептицизм. З-за спини Забіні раптом пролунав сердитий голос.

- Аякже, Забіні, це ж у тебе такий великий талант… хизуватися…

- Ой, лишенько! - благодушно хихикнув Слизоріг, озираючись на Джіні, що люто зиркала на Забіні з-за Слизорогового черева. - Стережися, Блез! Я бачив, коли проходив повз її купе, як ця панночка блискуче виконувала закляття «Кажанячі шмарки»! Я б її не сердив!

Забіні лише презирливо гмикнув.

- Та все ж, - Слизоріг знову повернувся до Гаррі. - Такі цього літа чутки. Не знаєш, кому й вірити, «Віщун» давно вже славиться неточностями й помилками… але мало хто сумнівається, враховуючи кількість свідків, у тому, що в міністерстві коїлося щось небачене, а ти був у самісінькому епіцентрі тих подій!

Гаррі не знав, як, не вдаючись до відвертої брехні, викрутитися з цієї ситуації, тому просто кивнув, але так нічого й не сказав. Слизоріг аж засяяв.

- Яка скромність, яка скромність! Не дивно, що Дамблдор так захопився… отже, ти там був? А всі інші розповіді… такі сенсаційні, що вже й не знаєш, кому вірити… скажімо, про те легендарне пророцтво…

- Ми не чули пророцтва, - втрутився Невіл і порожевів, наче квітка герані.

- Це правда, - рішуче підтвердила Джіні. - Ми з Невілом теж там були, а вся ця нісенітниця з «Обранцем» - просто чергові вигадки «Віщуна».

- То ви теж там були? Справді? - щиро втішився Слизоріг, позираючи то на Джіні, то на Невіла, але ті сиділи мовчки, не спокушаючись на його підбадьорливу усмішку -Так… ну… це правда, що «Віщун» любить прибрехати… - трохи розчаровано продовжив Слизоріг. - Пам'ятаю, як мені розповідала дорогенька Ґвеноґа… тобто та сама Ґвеноґа Джонс, капітан «Гарпій з Голігеду»…

Він пустився в нудотні спогади, та Гаррі відчував, що Слизоріг ще не наситився випитуваннями, бо Невіл і Джіні його, мабуть, анітрохи не переконали.

Слизоріг і далі сипав різними небилицями про визначних чаклунів, яких він навчав і які завжди з радістю ставали членами так званого «Слизоклубу» в Гоґвортсі. Гаррі не міг усидіти на місці, так йому хотілося звідси піти, але він не знав, як це ввічливо зробити. Нарешті поїзд випірнув з чергової довжелезної смуги туману прямісінько під багряний обрій на заході, і Слизоріг озирнувся, кліпаючи очима в присмерку.

- Господи, та вже ж зовсім темно! Я й не помітив, коли засвітили лампи! Біжіть швиденько й перевдягайтеся в мантії. Маклаґен, заскоч при нагоді, візьмеш книжку про клинохвостів. Гаррі, Блез… і ви заходьте. Це й вас стосується, панночко, - підморгнув він Джіні. - Ну, біжіть уже, біжіть!

Проходячи повз Гаррі в темний коридор, Забіні зиркнув на нього з такою ненавистю, що Гаррі аж здивувався. Разом з Джіні та Невілом він подався через увесь поїзд услід за Забіні.

- Добре, що це закінчилося, - пробурмотів Невіл. - Дивний він чоловік, скажіть?

- Трохи дивний, - погодився Гаррі. не зводячи очей зі спини Забіні. -А ти, Джіні, як туди потрапила?

- Він бачив, як я закляла Захаріаса Сміта, - пояснила Джіні, - пам'ятаєш, того ідіота з Гафелпафу, що був у ДА? Чіплявся до мене як п'явка, щоб дізнатися, що ж сталося в міністерстві, і врешті так мене дістав, що я його закляла… а коли зайшов Слизоріг, то я подумала, що буду покарана, але він чомусь вирішив, що це дуже добре закляття, й запросив мене в гості! Божевільний, правда?

- Це краще, ніж запрошувати когось тільки тому, що в нього відома мати, - сказав Гаррі, похмуро вдивляючись у потилицю Забіні, - чи дядько…

Вів замовк на півслові. Йому в голову стрельнула думка, шалена й водночас чудова думка… за якусь хвилину Забіні повернеться в слизеринське купе для шестикласників, а там сидить Мелфой, який вважатиме, що його ніхто не чує, крім колег - слизеринців… якби ж то Гаррі непомітно прослизнув туди за його спиною, чого б він там наслухався й надивився! Щоправда, поїздка вже добігала кінця… до станції Гоґсмід лишалося менше як півгодини, судячи з диких пейзажів за вікном… але ж ніхто, здається, не сприймав підозр Гаррі серйозно, тож він сам мусив їх підтвердити.

- Побачимося пізніше, - шепнув Гаррі, витяг плаща-невидимку і сховався під ним.

- Ти що?… - здивувався Невіл.

- Потім! - видихнув Гаррі й нечутно наблизився до Забіні, хоч гуркіт поїзда й не потребував такої обережності.

У коридорах було тепер майже безлюдно. Всі порозходилися по своїх купе, щоб перевдягатися в шкільні мантії і складати речі. Хоч Гаррі й скрадався за самою спиною Забіні, ледь його не торкаючись, та все ж не встиг прослизнути в купе, коли Забіні відчинив двері. Довелося швиденько виставити ногу, щоб затримати двері, які вже зачиняв Забіні.