Гаррі Поттер і в’язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин

— …і принеси ще один ящик драглистих слимаків, любий, бо їх уже майже розібрали… — почувся жіночий голос.

На драбині з’явилися чиїсь ноги. Гаррі сховався за величезний ящик. Повз нього протупали чиїсь кроки і хтось почав совати ящики біля протилежної стіни. Іншої нагоди може й не бути…

Стрімко й нечутно Гаррі вискочив зі своєї схованки й поліз по драбині. Унизу виднілася величезна спина та лискуча лисина якогось чоловіка, що схилився над ящиками. Нагорі Гаррі прослизнув у двері і опинився за прилавком «Медових руць». Нахилився, відповз набік і лише тоді випростався… У «Медових руцях» було так багато гоґвортських учнів, що на Гаррі ніхто навіть не звертав уваги. Протискаючись між ними, він роззирався довкола, і ледве не розсміявся, коли уявив вираз поросячого обличчя Дадлі, якби той раптом побачив, де опинився Гаррі.

Там було безліч поличок з найнеймовірнішими ласощами. Кремові пастилки з горішками, мерехтливі рожеві квадратики заморожених кокосів, товсті медові іриски, ряди різноманітних шоколадок. Величезна діжка горошку на кожен смак і діжка свистошипів, про які розповідав Рон. Уздовж однієї стіни красувалися солодощі зі спецефектами: жуйка «Друбл» (яка заповнювала кімнату бульками–пролісками, що не лускали цілий день), тонкі льодяники–зубочистки, крихітні чорні перчортики («дихніть на друзів вогнем!»), крижані мишки–шкряботушки («стукотіть зубами й попискуйте з нами!»), м’ятні жабки–карамельки («стрибають у шлунку, мов живі!»), крихкі цукрові пера і вибухові мармеладки.

Гаррі протиснувся крізь натовп шестикласників. У найдальшому кутку цукерні під написом «Незвичайні смаки» стояли Рон з Герміоною, розглядаючи льодяники зі смаком крові. Гаррі підкрався до них.

— Фу–у! Гаррі цього не захоче, — скривилася Герміона. — Це для якихось упирів.

— А це? — Рон підсунув Герміоні під ніс банку тарганятини.

— Нізащо, — промовив Гаррі. Рон мало не впустив банку.

— Гаррі! — вискнула Герміона. — Ти чого тут? Як… як ти?..

— Ого! — вражено вигукнув Рон. — Ти вже вмієш являтися?!

— Та ні, звичайно! — сказав Гаррі і пошепки, щоб не почули інші, розповів про Карту мародера.

— Ти ба! А мені вони її ніколи не показували! — обурився Рон. — А я ж, як не як, їхній брат!..

— Ну, то й що? — мовила Герміона. — Гаррі ж однаково не триматиме її в себе, а віддасть професорці Макґонеґел. Правда, Гаррі?

— І не подумаю! — відповів Гаррі.

— Ти що, здуріла? — витріщив очі Рон. — Віддати таку цінну річ?

— Якщо віддавати, то треба сказати, де я її взяв! Фредові з Джорджем тоді капут! Філч їх приб’є!

— А ти подумав про Сіріуса Блека? — зашепотіла Герміона. — А раптом він скористається котримось ходом і проникне в замок! Треба попередити вчителів!

— Він не зможе проникнути через перехід, — заперечив Гаррі. — На карті сім таємних тунелів, так? Фред і Джордж вважають, що Філч знає про чотири з них. А з трьох інших — один завалився, над входом у другий росте Войовнича Верба, а той, яким я прийшов… ну… його важко помітити… звідки Блекові знати, що вхід до нього тут, у підвалі…

Гаррі завагався. А що, як Блек таки знає про цей тунель? Але Рон поважно прокашлявся і показав на оголошення, що висіло на дверях.

— Усе ясно? — тихенько мовив Рон. — Хотів би я бачити, як Блек вдирається в «Медові руці», коли все село аж кишить дементорами. До того ж, якби хтось і вдерся, то власники «Медових руць» першими б це почули, правда? Вони ж тут мешкають!

— Так, але… але… — Герміона намагалася вигадати ще якесь заперечення. — Слухайте, але ж Гаррі не повинен тут з’являтися — він не має підписаного дозволу! Якщо хтось про це довідається!.. Це ж буде страшна халепа! Ще ж не вечір… а що, як Сіріус Блек з’явиться тут сьогодні? Зараз?..

— І як він зуміє розшукати Гаррі в таку погоду? — Рон показав на густий лапатий сніг, що кружляв за вікнами. — Слухай, Герміоно, це ж Різдво, Гаррі заслужив на свято.

Герміона стурбовано прикусила губу.

— Ти на мене настукаєш? — усміхнувся Гаррі.

— Ох… звичайно ж, ні… але їй–богу, Гаррі…