Гаррі Поттер і Таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин

— Таємна кімната бувала відчинена й раніше? — перепитала Герміона.

— Тепер усе зрозуміло! — радісно вигукнув Рон. — Луціус Мелфой відчиняв кімнату, коли ще вчився тут у школі, а тепер розповів своєму любому Дракові, як це робиться. Це ж очевидно! Шкода тільки, що Добі не розказав, що за потвора там сидить. Хотів би я знати, як це ніхто не помітив, що вона крадькома лазить по школі.

— Може, вона вміє ставати невидимою? — припустила Герміона, запихаючи п’явки на дно казана. — Або маскується: стає схожа на лицарський обладунок абощо. Я читала про упирів–хамелеонів…

— Ти забагато читаєш, Герміоно, — скривився Рон, висипаючи на п’явок мертвих мереживокри–лих мушок. Зіжмакавши порожній пакетик з–під мушок, він озирнувся на Гаррі.

— Отже, Добі не пустив нас на поїзд і зламав тобі руку, — Рон похитав головою. — Знаєш що, Гаррі? Якщо Добі не перестане рятувати тобі життя, то незабаром він тебе таки вб’є.

* * *

У понеділок зранку уже вся школа гула про напад на Коліна Кріві й про те, що він тепер лежить у лікарні, наче мертвий. Повітря мовби аж загусло від чуток і підозр.

Першокласники ходили по замку, збившись докупи, ніби боялися, що на них також нападуть, якщо вони блукатимуть поодинці.

Джіні Візлі, що на уроці замовлянь сиділа поруч із Коліном Кріві, була вкрай пригнічена, і Гаррі відчував, що Фред і Джордж обрали не найкращі засоби підбадьорити її. Вони з допомогою чарів вкривали своє тіло то шерстю, то виразками, і зненацька вискакували на неї з–поза статуй. Перестали вони це робити тільки тоді, коли Персі, шаленіючи з люті, пообіцяв написати місіс Візлі, що Джіні через них страждає від кошмарів.

Тим часом, потай від учителів, у школі розквітла жвава торгівля талісманами, оберегами та іншими захисними засобами. Невіл Лонґботом купив велику і смердючу зелену цибулину, шпичастий пурпуровий кристал і зогнилого тритонового хвоста, перше ніж решта ґрифіндорців сказали, що йому нічого боятися: він чистокровний, а отже, на нього ніхто не нападе.

— Вони почали з Філча, — заперечив Невіл, і його кругле обличчя зблідло зі страху, — а всі знають, що я також майже сквиб.

* * *

Коли почався другий тиждень грудня, професорка Макґонеґел стала, як завжди, записувати прізвища тих, хто залишиться в школі на Різдво. Гаррі, Рон і Герміона сказали, щоб записали і їх. Вони чули, що Мелфой також лишається, і це здалося їм вельми підозрілим. А ще канікули були чудовою нагодою випробувати багатозільну настійку і все в нього вивідати.

На жаль, настійка була готова лише наполовину. Вони ще й досі не мали рогу дворога і бумсленґової шкіри, а єдиним місцем, де б їх можна дістати, був Снейпів приватний сейф. Проте Гаррі в глибині душі волів краще зіткнутися віч–у–віч з легендарною слизеринською потворою, аніж дати Снейпові нагоду застукати його під час пограбування того сейфу.

— Нам потрібно відвернути його увагу, — жваво давала вказівки Герміона напередодні уроку зілля й настійок, що мав відбутися в четвер пополудні. — Тоді хтось із нас зможе заскочити в Снейпів кабінет і взяти все необхідне.

Гаррі з Роном стривожено глянули на неї.

— Думаю, що викрадати буду я, — вела далі Герміона, немов ішлося про щось очевидне. — Вас обох виженуть, якщо ви знову потрапите в халепу, а моя репутація чиста. Вам треба тільки зняти якусь бучу, аби Снейп відволікся хвилин на п’ять.

Гаррі непевно усміхнувся. Навмисно здіймати бучу на Снейповім уроці зілля й настійок було не менш небезпечно, аніж штрикати в око сплячого дракона.

Лекції зілля й настійок відбувалися в одному з найбільших підвалів. Урок у четвер проходив як звичайно. Двадцять казанів, де щось булькало й парувало, стояли коло дерев’яних парт, захаращених мідними терезами та банками з різними складниками. Снейп походжав серед тих випарів, роблячи дошкульні зауваження ґрифіндорцям, а слизеринці лише схвально хихотіли. Драко Мелфой, улюблений Снейпів учень, нишком стріляв у Рона й Гаррі своїми риб’ячими очима. Але вони знали, що варто йому відповісти, і їх покарають швидше, ніж вони встигнуть сказати: «Це несправедливо!»

Розчин для роздування, який робив Гаррі, був надто рідким, але він думав про значно важливіші речі. Він чекав Герміониного сигналу і майже не слухав Снейпа, який зупинився, щоб поглузувати з його водянистої настійки. Коли Снейп відійшов і став чіплятися до Невіла, Герміона піймала погляд Гаррі й кивнула.