Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин

— А тоді Темний Лорд поплив собі геть і покинув Крічера на острові…

Гаррі уявляв, як це було. Бачив, як зникало в пітьмі біле зміїне обличчя Волдеморта, як його червоні очі безжалісно дивилися на ельфа, що корчився в муках, і який умер би за кілька хвилин, якби скорився нестерпній спразі, що мучила жертв палючого зілля… але далі уява Гаррі не йшла, бо він не розумів, як це Крічер зумів урятуватися.

— Крічер хотів води, він підповз до краю острова й випив з чорного озера… і руки, мертві руки, висунулися тоді з води й затягли Крічера під воду…

— А як ти врятувався? — запитав Гаррі і не здивувався, що вимовив це пошепки.

Крічер підвів потворну голову й подивився на Гаррі великими, налитими кров'ю очима. —Хазяїн Реґулус звелів Крічеру повернутися,—відповів він.

— Я знаю… але як ти врятувався від інферіїв? Крічер, здається, не розумів.

— Хазяїн Реґулус звелів Крічеру вернутися, —повторив він.

— Я знаю, але…

— Та це ж очевидно, Гаррі! —здивувався Рон. — Він роз'явився!

— Але… в тій печері не можна було являтися чи роз'являтися, —засумнівався Гаррі, — інакше Дамблдор…

— Ельфівські чари інакші, ніж людські, — сказав Рон. — Тобто вони можуть являтися і роз'являтися навіть у Гоґвортсі, а ми не можемо.

Запала тиша, поки Гаррі перетравлював почуте. Як міг Волдеморт припуститися такої помилки? Та поки він міркував, крижаним голосом заговорила Герміона.

— Зрозуміло, Волдеморт недооцінював можливості ельфів—домовиків, бо, як і всі чистокровні чаклуни, ставився до них, як до тварин… йому б і на думку не спало, що вони володіють недоступними йому чарами.

— Найвищим законом для ельфа—домовика є наказ хазяїна, — прорік Крічер. — Крічеру було велено повернутися додому, тому Крічер і повернувся додому…

— То ти й зробив, як тобі було велено, — лагідно промовила Герміона. —Ти ж виконав наказ!

Крічер захитав головою, ще швидше розгойдуючись.

— А що було, коли ти повернувся? — запитав Гаррі. — Що сказав Реґулус, коли ти розповів йому, що сталося?

— Хазяїн Реґулус був дуже стурбований, дуже, —прохрипів Крічер. —Хазяїн Реґулус наказав Крічерові заховатися й не виходити з дому. А тоді… це вже було трохи пізніше… хазяїн Реґулус якось уночі знайшов Крічера в його комірчині, й хазяїн Реґулус був якийсь дивний, не такий, як завжди, дуже стурбований, Крічер це помітив… і він звелів Крічерові одвести його в печеру, в ту печеру, у якій Крічер був з Темним Лордом…

Отож вони вирушили туди. Гаррі дуже чітко їх уявляв — охопленого жахом старого ельфа й худого чорнявого ловця, так схожого на Сіріуса… Крічер знав, як відкривається зачарований вхід у печеру, знав, як піднімати з дна озера крихітного човника. Тепер з ним був його улюблений Реґулус, і вони разом пливли до острова з чашею отрути…

— І він примусив тебе випити зілля? — обурено запитав Гаррі.

Але Крічер затряс головою й заридав. Герміона затулила руками рота: здається, вона щось зрозуміла.

— Х—хазяїн Реґулус вийняв з кишені такого самого медальйона, як був у Темного Лорда, —сказав Крічер, і сльози лилися по обидва боки його довгого, мов хобот, носа. — І він звелів Крічерові його взяти, а коли чаша спорожніє, поміняти медальйони… — Крічерове ридання заважало йому говорити.

Гаррі мусив добре зосередитися, щоб його зрозуміти.

— І він наказав… Крічерові піти… без нього. І він сказав Крічерові… йти додому… і не казати моїй хазяєчці… що він зробив… але знищити… перший медальйон. І він випив… усе зілля… і Крічер поміняв медальйони… і дивився… як хазяїна Реґулуса… затягло під воду… і…

— Ой, Крічере! — застогнала, заливаючись слізьми, Герміона. Вона впала навколішки біля ельфа й спробувала його пригорнути. Він негайно скочив на ноги й одсахнувся од неї з відвертою відразою.

— Бруднокровка торкнулася Крічера, він цього не допустить! Що б сказала його хазяєчка?

— Я тобі звелів не казати на неї "бруднокровка"! — гаркнув Гаррі, однак ельф уже й сам себе карав. Він упав на землю й гахнув лобом об підлогу.

— Спини його… спини! — закричала Герміона. —Та невже ти й досі не бачиш, як це бридко, що вони мусять підкорятися?

— Крічере… стоп! Зупинися! — наказав Гаррі.

Ельф лежав на підлозі, важко дихаючи й трясучись, зелений слиз блищав під його хоботом, синець розцвітав на блідому лобі в місці удару, а очі набрякли й ще більше налилися кров'ю та слізьми. Гаррі ще в житті не бачив такого жалюгідного видовища.