Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин

— А тепер, — звернулася вона до своїх напарників у провулочку, — ми знову накинемо плащ…

— …і зачекаємо, — договорив за неї Рон, накинув плащ Герміоні на голову, наче завісу на клітку з папужкою, і скосив очі на Гаррі.

Не минуло й хвилини, як легенько ляснуло і маленька міністерська відьма з розкуйовдженим сивим волоссям роз'явилася за фут від них, кліпаючи очима від яскравого світла, бо з—за хмари саме вийшло сонце. Та не встигла вона насолодитися цим неочікуваним теплом, як Герміона влучила їй у груди безмовним приголомшливим закляттям — і відьма беркицьнула на землю.

— Молодчина, Герміоно, — похвалив Рон, виходячи з—за сміттєвого бака біля дверей театру. Гаррі тим часом зняв плащ—невидимку. Разом вони занесли маленьку відьму в темний перехід, що вів за лаштунки. Герміона висмикнула з її голови кілька волосинок і кинула у колбу з каламутною бага—тозільною настійкою, яку витягла з вишитої бісером сумочки. Рон тим часом обнишпорив сумочку маленької відьми.

— Це Мафальда Гопкірк, — повідомив він, читаючи візи—тівку, з якої випливало, що їхня жертва працює асистенткою у відділі боротьби з надуживанням чарами. — На, Герміоно, візьми. І жетони теж.

Він передав їй кілька золотих монеток з викарбуваними на них літерами "М.М.", які були у відьми в гаманці.

Герміона випила багатозільну настійку приємного бузкового кольору й за кілька секунд перетворилася на копію Мафальди Гопкірк. Зняла з Мафальди й начепила собі на носа окуляри, а Гаррі зиркнув на годинник.

— Треба спішити, бо містер "техслужба" буде з секунди на секунду.

Вони швидко зачинили двері, ховаючи за ними справжню Мафальду. Гаррі й Рон накинули плащ—невидимку, а Герміона залишилась чекати на видноті. Минуло кілька секунд, і знову ляснуло — перед ними виник маленький, схожий на тхора, чаклун.

— О, вітаю, Мафальдо.

— Доброго ранку! — озвалася Герміона тремтячим голосом. — Як здоров'я?

— Та не дуже, правду кажучи, — відповів чимось страшенно засмучений маленький чаклун.

Герміона з чаклуном подалися до центрального входу, Гаррі з Роном, крадучись, ішли за ними.

— Це в тебе через погоду, — перебила Герміона маленького чаклуна, що спробував у деталях описати всі свої болячки. Найважливіше було не дати йому вийти на вулицю. — Ось, на цукерку…

— Е—е? Та ні, дякую…

— Бери—бери! — доволі агресивно потрусила Герміона в нього перед лицем торбинкою з батончиками. Маленький чаклун аж злякався, однак узяв одного батончика.

Ефект був миттєвий. Щойно батончик торкнувся його язика, як чаклун почав блювати так несамовито, що й не помітив, як Герміона видерла з його маківки пучечок волосся.

— Ой лихо! — забідкалася вона, поки він загиджував провулочок блювотинням. — Краще візьми сьогодні відгул!

— Ні… ні! — він задихався і блював, намагаючись іти, але не міг ступити й кроку. — Я мушу… сьогодні… мушу піти…

— Та це дурість! — занепокоїлася Герміона. — Не можна тобі працювати в такому стані… треба поїхати в лікарню Святого Мунґа, хай тобі поставлять діагноз!

Чаклун упав, став рачки й попробував так лізти на центральну вулицю.

— Тобі не можна з'являтися в такому вигляді на роботі! —крикнула Герміона.

Нарешті він, здається, визнав її правоту. Використавши скривлену від огиди Герміону як підпору для повернення у вертикальне положення, він крутнувся на місці й щез, нічого не лишивши по собі, крім портфеля, якого Рон встиг вихопити у нього з рук, та кількох летючих згустків блювотиння.

— Бе—е, — Герміона підняла край мантії, обминаючи калюжі блювоти. — Було б значно охайніше приголомшити і його.

— Ага, —погодився Рон, вигулькуючи з—під плаща з чаклу—новим портфелем у руках, — але я все одно думаю, що ціла купа непритомних тіл могла б привернути зайву увагу. Але як він рвався на роботу, га?! Ану давай волосся й настійку.

Через дві хвилини Рон уже був маленький і схожий на тхора, як і той забльований чаклун. У портфелі лежала складена темно—синя мантія, і Рон її нап'яв.

— Дивно, що він її не одягнув ще вдома — він же так рвався на роботу. Але то таке, а я тепер, судячи з ярличка на спині, РеґКатермол.

— А тепер зачекай нас тут, —сказала Герміона Гаррі, який і досі був під плащем—невидимкою, — дістанемо волосся й дляйтебе.

Довелося чекати хвилин з десять, і вони здалися Гаррі безкінечними, доки він самотньо тинявся в забльованому провулочку біля дверей, за якими лежала приголомшена Мафальда. Нарешті Рон з Герміоною повернулися.