Гаррі Поттер і в’язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин

І ось, нарешті, настав останній вечір тітоньчиного візиту. Тітка Петунія приготувала вишукану вечерю, а дядько Вернон відкоркував кілька пляшок вина. Вони з’їли суп і лосося без жодної згадки про Гарріні вади. За лимонним тортом дядько Вернон замучив усіх нудною балаканиною про свою фірму «Ґраннінґс», яка виготовляла свердла. Трохи згодом тітка Петунія заварила каву, а дядько Вернон приніс пляшечку бренді.

— Як, Мардж, спокусишся?

Тітонька Мардж уже випила чимало вина. Її широке обличчя аж пашіло.

— Хіба цяпочку, — захихотіла вона. — Ні–ні, трошки більше… Ще трішечки… Отак буде добре…

Дадлі доїдав четвертий шматок торта. Тітка Петунія сьорбала каву, відчепіривши мізинця. Гаррі хотів уже йти до своєї кімнати, але зустрівся поглядом з сердитими очицями дядька Вернона і зрозумів, що мусить досидіти до кінця.

— Ах, — цмокнула губами тітонька Мардж і відставила порожній келих з–під бренді. — Чудова вечеря, Петуніє. Я все готую переважно нашвидкуруч, бо мушу дбати про дванадцять песиків… — Вона голосно відригнула і поплескала себе по важезному пузі. — Вибачте… Ой, мені дуже подобається, що наш хлопчик має здоровий вигляд і нормальну вагу, — підморгнула вона Дадлі. — Ти будеш повноцінним мужчиною, Дадику, як і твій батько… Верноне, мені ще крапельку бренді… А гляньте на оцього… — Вона кивнула головою на Гаррі.

У Гаррі стислося серце. «Який у мене класний набір для мітли!» , — гарячково подумав він.

— Він має страшенно убогий і жалюгідний вигляд, — вела далі тітонька Мардж. — Таке буває і з псами. Торік я звеліла полковникові Фабстеру одного такого втопити. Був якийсь миршавий. Слабкий. Непородистий.

Гаррі намагався пригадати дванадцяту сторінку посібника: «Заклинання для відновлення дії реверсу».

— Я ж кажу: усе залежить від породи. Нечиста кров дає про себе знати. Я нічого не маю проти твоєї родини, Петуніє, — вона поплескала по кістлявій руці тітки Петунії своєю великою, як лопата, долонею, — але твоя сестра була непутяща. Такі трапляються і в найкращих родинах. А згодом вона ще втекла з тим баламутом. От і маємо: результат перед очима.

Гаррі втупився в тарілку, відчуваючи якийсь дивний дзвін у вухах. «Міцно вхопіться за хвіст мітли» , — подумав він. Але не міг пригадати, що там далі. Голос тітоньки Мардж угвинчувався в нього, наче свердло з фірми дядька Вернона.

— Цей Поттер… — крекнула тітонька, схопила пляшку з бренді і хлюпнула собі в келих та на скатертину. — Ви так мені й не казали, чим він займався?..

Дядько Вернон і тітка Петунія невимовно напружились. Навіть Дадлі відірвався від торта і глянув на батьків.

— Він… не працював, — зиркнув на Гаррі дядько Вернон. — Був безробітний…

— Я так і думала! — пирхнула тітонька Мардж, після чого добряче ковтнула бренді і витерла рукавом підборіддя. — Нікчемний, нікудишній, ледачий жебрак, який…

— Неправда! — втрутився раптом Гаррі.

Усі за столом завмерли. Гаррі тремтів з голови до п’ят. Він ще ніколи не був таким розлюченим.

— ЩЕ БРЕНДІ! — заверещав страшенно зблідлий дядько Вернон. Він перехилив решту пляшки у келих тітоньки Мардж. — Та… хлопче, — гаркнув він до Гаррі. — Іди спати, бігом!..

— Ні, Верноне, — почала гикати тітонька Мардж, а тоді підняла руку і вп’ялася в Гаррі своїми дрібними, налитими кров’ю очицями. — Давай, хлопче, давай… Пишаєшся своїми батьками, так? Батьками, які закінчили тим, що загинули в автокатастрофі… мабуть, назюзюкались…

— Вони не гинули в автокатастрофі! — вигукнув Гаррі, зірвавшись на ноги.

— Загинули в автокатастрофі, паршиве мале брехло, і покинули тебе на шиї у твоєї порядної, працьовитої родини! — розлючено заверещала тітонька Мардж. — Ти нахабне, невдячне, миршаве…

Та раптом тітонька Мардж замовкла. На якусь мить здалося, що вона втратила мову. З неймовірної злості вона почала надуватись і не могла зупинитися. Її широке червоне обличчя стало ще ширшим, манюні оченята вирячилися, а рот розтягся і став такий вузенький, що годі було видобути з нього хоч слово. Наступної миті від її твідового жакета відірвалося і влучило в стіну кілька ґудзиків — вона надувалася, немов потворна повітряна куля, її пузо вивалилося назовні, розірвавши корсаж, а пальці стали товсті, як сардельки…

— МАРДЖ! — заволали водночас дядько Вернон і тітка Петунія, бо тіло тітоньки Мардж почало підніматися зі стільця до стелі.