Повернення Короля - Толкиен Джон Рональд Руэл

— Зараз би люлечку закурити, — сказав Пін, — легше було б ваші новини слухати…

— Тютюну немає, — зітхнув Хоб. — Тобто немає ні для кого, крім людей. Кажуть, запаси скінчилися. А цілі каравани відряджали з Південної чверті, через Сарнський Брід — з рік тому, саме після вашого від’їзду. Але, схоже, тютюн і раніш потроху спливав з Гобітанії. Цей Лотто…

— Тримай язика за зубами, Хобе! — сполохнулися відразу кілька гобітів. — Ти ж знаєш, такі промови заборонені! Губернатор довідається, нам усім буде погано!

— Він би не довідався, якби не були ви підлабузниками! — запально викрикнув Хоб.

— Тихо, тихо! — зупинив його Сем. — І так усе ясно — гостинність скасована, пива нема, тютюну нема, але по горлянку заборон і чвар. Берете приклад з орків? А я вже думав відпочити нарешті! Ну, попрацюємо ще трохи… А зараз ходімо спати. Ранок покаже!

У новоз’явленого правителя, вочевидь, були свої засоби дізнаватися про новини. Від моста до Торби–на–Кручі було сорок миль з гаком, але хтось встиг протягом доби доповісти; Фродо і його супутники незабаром переконалися в цьому.

Вони не мали чітких планів; спочатку думали відправитися до Струмкової Яруги і трохи відпочити; але тепер вирішили їхати прямо до Гобітону. Тому вони виїхали рано–вранці і пустили своїх поні клусом. Вітер вщух, але небо залишалося похмурим. Округа здавалася безжиттєвою й сумною; щоправда, і пора настала така: листопад, пізня осінь. Але навіть для цієї пори занадто багато горіло багать уздовж дороги і занадто багато їдкого диму стелилося над Лісовою Межею.

Надвечір мандрівники прибули до Жаб’ячого Лугу — великого селища за двадцять миль від моста; вони хотіли переночувати в трактирі «Пливучий Пень», повсюди відомому хорошею кухнею. Однак на околиці їх зустріла рогатка поперек дороги з причепленою картонкою: «Вхід заборонено».

За рогаткою стовпилися гобіти з пір’ям на шапках і з ціпками в руках, фізіономії їхні були пихаті, надуті і трохи злякані.

— Що це ви? — поцікавився Фродо, ледве стримуючись від сміху.

— А от що, пане Торбинсе, — відповів найголовніший гобіт, із двома пір’їнами на шапці, — ви арештовані з приводу зламання воріт, псування офіційних оголошень, беззаконного порушення кордонів і підкупу стражів, що виконують службові обов’язки, шляхом їх частування!

— Оце й усе? — посміхнувся Фродо.

— Дозвольте, я трошки додам, — втрутився Сем. — Називання губернатора на ім’я, злочинне чесання рук з метою дати доброго ляпаса по його прищавій фізіономії, а також образа посадових осіб шляхом іменування їх чередою дурнів!

— Припинити! Згідно з наказом ви повинні піти за нами без опору! — заверещав гобіт із двома пір’їнами — так званий шериф. — Ми відведемо вас до Заріччя і передамо здоровилам. Там ви відповісте на всі запитання і висловите все, що забажаєте. Але якщо вам не подобається сидіти у в’язниці, раджу не патякати зайвого!

Шериф і його попихачі тільки роти роззявили, коли Фродо і його друзі у відповідь голосно розреготалися.

— Не плети нісенітниць, — сказав Фродо крізь сміх. — Я пощу куди побажаю і коли захочу. Проте зараз я поспішаю до Торби–на–Кручі, в мене там справи, можеш іти за мною, я не заперечую.

— Хай так і буде, пане Торбинсе, — відразу ж погодився шериф, — але пам’ятайте, що я вас заарештував, добре?

— Не забуду, можеішбути певний, — завірив Фродо. — Повік не забуду. Але, можливо, колись пробачу. У будь–якому разі, зараз я нікуди не їду. Будь ласкавий провести мене до «Пливучого Пня».

— Не можу, пане. Трактир зачинено. Є казарма, на тім кінці села, можу надати вам…

— Давай, — сказав Фродо. — Ти вперед, ми за тобою.

Вони вирушили далі. Дорогою Сем оглянув ряди сільських стражів порядку і помітив знайоме обличчя.

— Ей, Робіне! Робін Ямкинс! — .окликнув він. — Підійди сюди, поговорити треба!

Робін боязко подивився на шерифа, той насупився, але суперечити не посмів. Сем спішився, і Робін пішов поруч з ним.

— Слухай, приятелю, — сказав Сем, — ти виріс у Гобітоні і повинен мати трохи більше здорового глузду. Чи не соромно тобі зачіпати пана Фродо? І чого це раптом трактир зачинено?

— Трактири усі зачинено, — шепнув Ямкинс. — Губернатор не любить пива. У всякому разі, з цього почалося. Тому що, щиро кажучи, здоровили п’ють, скільки влізе. Ще він не любить, щоб вешталися де заманеться по країні, і тому, якщо кому треба їхати, зобов’язаний іти до шерифа і доповідати, куди й навіщо.