Повернення Короля - Толкиен Джон Рональд Руэл

Розділ 9

ОСТАННЯ НАРАДА

Ранок після битви видався погожий, ясний; легкі хмари плинули в синяві, вітер завернув на схід. Леголас і Гім–лі піднялися рано — їм дуже кортіло побачитися з Меррі та Піном.

— Я дуже радий, що вони обоє живі, — так висловився Гімлі. — Нам довелося чимало докласти зусиль заради них, добре хоч, що працювали не даремно!

Ельф і гном поруч увійшли на вулиці Мінас–Тіріту, і перехожі кидали здивовані погляди на незвичайну пару. Їх вражала краса ельфа і його поводження: він легко йшов по крутій дорозі, наспівуючи, не мружачись від ранкового сонця. Гімлі крокував статечно, погладжуючи бороду і діловито поглядаючи на всі боки.

— Тут знаються на каменярській справі, — зазначив він, вивчивши кладку стін, — але іноді зневажливо ставляться до бруківки, можна було викласти ряди рівніше. Коли Арагорн візьметься наводити порядок, я викличу сюди наших майстрів з–під Гори. Ми йому відбудуємо гідну столицю!

— Не завадило б додати зелені, — сказав Леголас. — Будинки здаються покинутими, коли навколо них нічого не росте. Ти керуватимеш будівництвом, а я надішлю Арагорну співучих птахів і дерева, що не засинають узимку.

Вони дісталися до Цитаделі, де їх провели до Імраеля. Леголас низько вклонився — він з першого ж погляду визнав у ньому людину ельфійського духу:

— Вітаю тебе, правителю! Давно вже нащадки Німроделі залишили ліси Лоріену, але, виявляється, не всі вони попливли від гаваней Амроту на захід, за Море.

— Так стверджують легенди, — відповів Імраель. — Але діти найпрекраснішого з племен не з’являлися в наших краях з давніх часів. Дивна зустріч у розпалі страшної війни! Що ж привело тебе сюди?

— Я — один з дев’яти, що вийшли з Імладрису разом з Мітрандіром. Але тепер прибули з моїм другом–гномом у загоні Арагорна. Хотілося б побачити наших товаришів, Меррі та Піна, що, як нам сказали, знаходяться нині у твоєму розпорядженні.

— Ви знайдете їх у Домі Цілителів. Я охоче проведу вас.

— Досить, якщо ти даси нам провожатого, — відповів Леголас. — Бо я повинен передати тобі запрошення Арагорна: він не вважає за можливе з’являтися в місті, а оскільки вам необхідно порадитись, він кличе тебе та Еомера до свого намету. Мітрандір уже там. Арагорн просив не гаяти часу.

— Добре, ми вирушаємо негайно, — відповів Імраель, і вони розлучилися, обмінявшись ще декількома ввічливими словами.

— Шляхетна людина і славний воїн, — промовив Леголас. — Якщо в Гондорі є такі люди нині, який же він був за часів розквіту?

— Та й працювати по каменю тоді краще вміли, — додав Гімлі. — Кладка найкраща в найстаріших будівлях. У людей завжди так: почнуть з розмахом, але навесні падають заморозки, влітку — грози, і врожай виходить жалюгідний, зовсім не такий, якого очікували…

— Але все ж таки зерна довго не втрачають силу. Лежать під брудом та гниллю, а згодом гульк! — і проклюнувся паросток, коли й не чекали. Справи людей переживуть нас, друже Гімлі!

— Але це буде лише слабке відображення того, що могли б створити ми!

— Це складна загадка, — промовив Леголас. — Ельфи не знають відповіді на неї.

З’явився присланий Імраелем провідник, і вони попрямували до Дому Цілителів, де й застали обох гобітів у саду. Радісною була ця зустріч; вони трохи погуляли вчотирьох, насолоджуючись тишею та спокоєм ранку, дихаючи свіжим повітрям верхнього, відкритого для всіх вітрів кола міста. Коли Меррі притомився, вони сіли на мурі, обличчям на південь, до Андуїну; гном і гобіти безтурботно теревенили. Леголас мовчав, невідривно вдивляючись в далину. Ріка блищала на сонці і зливалася з зеленню рівнин Лебенніну і південного Ітіліену, а над нею кружляли білі птахи.

— Подивіться! — вигукнув ельф. — Морські чайки летять уверх по річці. Як дивно! Я не бачив чайок, доки не потрапив до Пеларгіру, та й там тільки чув їхній лемент, коли ми готувалися до бою. Я навіть забув на мить про війну — їхні жалібні голоси нагадували про Море. Море! Але його я теж не побачив. У душах ельфів, на самому дні, дрімає туга за Морем, і її небезпечно роз’ятрювати. Не знати мені тепер спокою навіть у найпрекраснішому з лісів…

— Та що ти! — засмутився Гімлі. — Нам ще стільки потрібно зробити і стільки побачити в Средзем’ї. Якби всі ельфи вирушили в путь зі Сріблястої Гавані, світ потьмянів би в очах тих, хто повинен залишитися!