Повернення Короля - Толкиен Джон Рональд Руэл

• До Моря, до Моря, де чайки печально квилять,
• Де крилами вітер торкається пінної хвилі!
• На захід, на захід схиляється сонячне коло,
• Вітрильника срібного чую далекий голос.
• То пісня народу мого долинає і кличе з собою, —
• І серце в зелених лісах не знаходить спокою.

• Прощайте, ліси! Догоряє осіннє світання,
• Поплину я Морем бурхливим в самотнє блукання.
• Віки і віки пестять хвилі мій берег останній:
• Наспівів дзвінких долинає солодке вітання.
• О, там Ерессеа, — мій дім, для людей недосяжний,
• Той край, де знайшли собі ельфи притулок назавше.

Наспівуючи, Леголас заглибився в ліс. Почали розходитися й інші. Фродо і Сем заснули у своїх ліжках під буком, а вранці піднялися, повні спокою і радощів. Луги Кормаллан, де розкинувся табір Арагорна, лежали поблизу від Аннет–Аннун; ночами чутно було голос потоку, що плинув квітучими лугами до Кайр–Андросу, де впадав в Андуїн. Гобіти блукали околицями, побували на місці свого першого привалу. Сем усе сподівався застати десь у затишній лощинці оліфанта на пасовиську. Довідавшись, що під час облоги Мінас–Тіріту ворог пригнав безліч оліфантів до стін міста і усі вони там загинули, Сем страшенно засмутився:

— Чому не можна бути відразу у двох місцях? Як багато я втратив!

Помалу втома минала, рани гоїлися. Деякі загони зазнали значних втрат в сутичках з недобитками армії Сау–рона, але успішно довершили справу. Пізніше за всіх повернулися ті, кого посилали в глиб Мордору — руйнувати укріплення. Тільки наприкінці квітня був відданий наказ повертатися, і кораблі понесли переможців від Кайр–Андросу до Осгіліату; там зупинилися на день, а наступного вечора військо і почет короля вступили на зелені луги Пе–леннору і знову побачили білі вежі під хребтом Міндол–луїну, останнє з поселень вигнанців із Заокраїнного заходу, що, пройшовши крізь пітьму і полум’я, дочекалося зорі нових часів.

У полі розбили шатри і намети на ніч; а ранком, в останній день травня, на сході сонця, король мав переступити ворота столиці, що тепер належала йому.

Розділ 5

НАМІСНИК І КОРОЛЬ

У місті панували непевність і неспокій. З години на годину очікували звісток про поразку; гарна погода і ясне сонце здавалися глузуванням. Правитель міста помер, тіло його згоріло; у залі Цитаделі спочивали останки ярла Рохану, а його спадкоємець пішов воювати з такою страшною силою, що даремними здавалися зусилля навіть найхоробріших витязів. Звісток не було. Після того як ополчення залишило долину Моргулу і пішло далі на північ, до міста не прибували гінці, не доходили ніякі чутки.

За два дні після відходу ополчення Еовіна, Краса Рохану, наполягла, щоб їй принесли одяг, і, не слухаючи умовлянь доглядальниць, піднялася з ліжка. Ретельно одягнена, з рукою на полотняній перев’язі, вона з’явилася до Старшого Опікуна.

— Мене мучить тривога, — сказала вона, — я не можу більше лежати тут без діла.

— Ти ще не зовсім здорова, — заперечив Опікун. — Мені доручили доглядати за тобою якомога дбайливіше. Тобі слід полежати ще хоча б тиждень, так ми домовилися. Прошу тебе, повернися в ліжко!

— Я цілком здорова! У всякому разі, тілом. Рука ще болить, але незабаром мине і це. А якщо я не займуся чим–небудь важливим, напевно заслабну знову. Чи немає яких звісток? Жінки нічого не могли сказати мені.

— Відомо тільки, що військо увійшло в долину Моргулу, — сказав Опікун. — їх веде, здається, новий воєначальник, що прибув з півночі. Гідна людина і здібний цілитель — це мене особливо дивує. Рука, що уміло володіє зброєю, рідко вміє зціляти! У наш час такого не зустрінеш, хоча колись, кажуть, бувало. Вже багато років ми, цілителі, лише лікували рани, нанесені тими, хто володіє мечем. Щоправда, і без війни в нас було досить турбот. Багато на світі хвороб і лиха — а війна їх ще примножує…

— Іноді війни хоче лише один із супротивників, — зауважила Еовіна, — і ті, хто меча не підіймає, часто гинуть від чужих мечів. Невже ти здатний обмежитися збором лікувального зілля, коли Володар Тьми збирає свою рать? Зцілення тіла — це не завжди добре; буває краще загинути в бою, хоча б і болісною смертю… Якби можна було вибирати, я б віддала перевагу такому кінцю.