Повернення Короля - Толкиен Джон Рональд Руэл

Денетор замовк, до зали повернулась тиша. Раптом Намісник круто обернувся до Піна:

— Що ти скажеш мені про це, напіврослику?

— Тринадцять днів, — промурмотів Пін. — Авжеж, так і було. Я стояв поряд з ним, коли він засурмив. Але допомога не прийшла, зате навалилась нова зграя орків.

— Отже, ти там був, — похитав головою Денетор, не відпускаючи гобіта з–під погляду своїх пронизливих очей. — Розповідай про все. Чому не надійшла допомога? Чому ти залишився живий, а Боромир, хоробрий та невтомний, не витримав сутички з купкою жалюгідних потвор?

Пін почервонів і забув про обачність.

— Навіть наймогутніший герой може загинути від єдиної стріли, — сказав він, — а Боромира пронизав цілий сніп. Коли я озирнувся востаннє, він лежав на землі, намагаючись витягти чорну стрілу. Тут мене вдарили, я знепритомнів і потрапив у полон. Більше я Боромира не бачив і про нього не чув. Але шаную пам’ять про нього. Хоч поплічники зрадника і змогли викрасти нас, це не зменшує моєї вдячності!

Пін сміливо глянув у жваві очі Денетора — звідки й гідність узялась! Бо дуже боляче вразили його підозра та презирство, що бриніли в холодному голосі Денетора.

— Я знаю, тобі, повелителю потужної держави, небагато буде зиску від послуг гобіта з далекої півночі, але все, на що вистачить моїх сил, я пропоную .тобі як сплату мого боргу.

Відкинувши за спину сірий плащ, Пін дістав свій меч, щоб покласти його до ніг Денетора.

Посмішка, слабка, як блиск сонця в зимовий день, промайнула в очах Намісника; він відклав уламки Боромирового рога й простягнув руку.

— Дай мені свою зброю!

Пін подав меч руків’ям уперед.

— Багато, багато років цій криці, — сказав Денетор. — Кували її, безперечно, наші майстри на півночі в сиву давнину. Звідки він у тебе?

— Він був захований у Могильнику на межі нашої країни. Однак нині там мешкають лише зловісні мерці, і мені не хотілося б згадувати про це…

— Дивні речі розповідають про вас, — задумливо промовив Денетор. — Знов підтвердилося давнє прислів’я: не аюжна судити, зважаючи на зовнішність. Я приймаю твої послуги. Тебе нелегко залякати, до того ж ти вмієш чемно говорити, хоч вимова твоя, як на мій слух, звучить дещо незвично. Настають тяжкі часи, коли не зріст буде важливий, а лицарський дух. Ну, чи готовий ти присягнути мені на вірність?

— Візьми меч за руків’я, — підказав Гандальф, — і, якщо не передумав, повторюй за Денетором слова присяги.

— Я не передумаю, — сказав Пін.

Денетор поклав меч з Могильника собі на коліна і почав вимовляти присягу; Пін, тримаючись за меч, повторював слово за словом:

— Обіцяю берегти вірність і служити Гондору та його Намісникові, За його наказом буду я мовчати чи говорити, діяти чи відмовлятися від дій, піду, куди він звелить, і повернуся, коли він покличе. Я буду служити йому в біді чи в добробуті, під час миру чи війни, живий чи мертвий, з цієї хвилини та до тої пори, коли він сам звільнить мене, або смерть поглине мене, або настане кінець світові. Так кажу я, Перегрін, син Паладіна, напіврослик з Гобіганії.

— Я, Денетор, син Ектеліона, правитель Гондору, Намісник великого короля, прийняв твої слова, не забуду їх і не відмовлюсь віддати належне: вірності — любов, мужності пошану, а зраді — помсту.

З цими словами Намісник подав Піну меч, а той сховав його у піхви.

— Тепер слухай мій перший наказ, — сказав Денетор. — Говори і не замовчуй правду. Повтори все спочатку, все, що знаєш про мого Боромира. Сідай і починай!

Він вдарив у срібний гонг, котрий висів поряд з кріслом, і слуга, які досі невидимо стояли з обох боків дверей, негайно наблизились.

— Принесіть вино, частування і крісла для гостей, — наказав Денетор, — та простежте, щоб нас не турбували протягом години. Більше часу я не в змозі вам надати, — додав він. — Ваша справа важлива для мене, але є ще багато справ, і дуже термінових. Проте, якщо вийде, ми ще побачимося сьогодні ввечері.

— Сподіваюсь, навіть раніше, — сказав Гандальф. — Я мчав наввипередки з вітром, проїхав півтори сотні ліг з Ізенгарду не тільки для того, щоб відрекомендувати тобі напіврослика, хоча, б і шляхетного духом. Чи важлива для тебе звістка, що Теоден вийшов переможцем у великій битві, Сарумана подолали і його патериця зламана мною?

— Новини важливі, але я вже довідався і вжив заходів. Денетор глянув на Гандальфа спідлоба, і Піна вразила їхня несподівана схожість. Гобіт відчув напруження двох могутніх сил: між ними ніби хтось натягнув підпалений Гніт, і ось–ось мав пролунати вибух. Зовнішністю Денетор був більше схожий на мага: стільки було в ньому сили, краси, величі; до того ж він здавався старішим. Але все ж таки почуття підказували Піну, що сила Гандальфа потужніша, мудрість глибша і велич ясніша, хоча все це зовні й непомітно. І, звичайно, він незмірно старший за Денетора. «Скільки ж йому літ?» — подумав Пін і здивувася, чому це запитання ніколи ще не спадало йому на думку. Древес тоді щось зауважив про магів, але Пін якось не зв’язав їх з Гандальфом. Хто ж він такий? Коли та де народився на світ? І коли покине його? Не знаходячи відповіді, Пін струснув головою, відганяючи незвичні думки. А Денетор з Гандальфом усе дивилися один одному в вічі, і Денетор першим відвів погляд.