Під куполом - Кинг Стивен

Вона помітила дітей і помахала їм. Одинарні аркуші газети швидко вилітали з машини у приймальний лоток. Піт Фрімен і Тоні Гай по черзі звідти їх діставали і складали.

— Аж ось і ви, — сказала Джулія. — А я вже була боялася, що ви не прийдете. У нас усе майже готове. Якщо цей розсобачений ксерокс не ґиґне на лайно, то скоро закінчимо.

Джо, Бенні й Норрі сприйняли нову для себе фразу з мовчазною вдячністю, кожен вирішивши самому застосувати її при першій же можливості.

— Ви отримали дозволи від старших? — спитала Джулія. — Я не хочу, щоб зграя розлючених батьків учепилася мені в загривок.

— Йо, мем, — сказала Норрі. — Кожен з нас отримав.

Фрімен перев'язував шпагатом пачки газет. І робив це погано, як помітила Норрі.

Сама вона вміла в'язати п'ять різних вузлів. А також рибальські петлі. Її батько навчив. А вона навзаєм показала йому, як робити «носики»^[172] на її дошці, і коли він перший раз завалився, то реготав так, що аж сльози котилися йому по обличчю. У неї найкращий у цілім світі тато, вважала вона.

— Хочете, я це зроблю? — запитала Норрі.

— Прошу, якщо ти вмієш краще, — відступив вбік Піт.

Вона підійшла ближче, Джо і Бенні впритул за нею. Норрі побачила набрану великими чорними літерами шапку на одношпальтовому спецвипуску газети і застигла.

— Чортове гівно!

Щойно ці слова встигли вискочити з її рота, як вона затулила його руками, але Джулія тільки кивнула:

— Так, це справжнє чортове гівно. Сподіваюсь, ви всі приїхали на велосипедах і маєте на них кошики. На скейтбордах ви не зможете розвезти це по всьому місту.

— Ми приїхали так, як ви нам сказали, — відповів Джо. — На моєму кошика нема, але є багажник.

— Я можу прив'язати туди йому кілька пачок, — сказала Норрі.

Піт, котрий із захватом дивився на те, як швидко дівчина зв'язує газети, підтакнув:

— Авжеж, ти зможеш. У тебе це добре виходить.

— Йо, мені це звично, — прозаїчно відповіла Норрі.

— Ліхтарі взяли? — спитала Джулія.

— Так, — відповіли вони хором.

— Добре. «Демократ» уже тридцять років як не користувався послугами вуличних газетників, і мені б не хотілося відзначити повернення традиції тим, що когось із вас зіб'є машина на розі Мейн або Престіл-стрит.

— То була б невезучка, авжеж, — погодився Джо.

— Кожний приватний дім і кожний офіс на цих вулицях мусять отримати газету, так? А також усі на Морін-стрит і авеню Святої Анни. Після цього розбігайтеся. Робіть що хочете, але не пізніше дев'ятої щоб усі були вдома. Якщо залишаться газети, розкладіть їх на вулицях. Притисніть камінчиками, щоби десь не занесло.

Бенні знову подивився на заголовок:

МЕШКАНЦІ ЧЕСТЕР МІЛЛА, УВАГА!

БАР'ЄР ПРОБИВАТИМУТЬ ВИБУХІВКОЮ!

ЙОГО БУДЕ ОБСТРІЛЯНО КРИЛАТИМИ РАКЕТАМИ

ВСІМ РЕКОМЕНДОВАНО ЕВАКУЮВАТИСЯ ПОДАЛІ ВІД

ЗАХІДНОЇ МЕЖІ

— Можу закластися, це не подіє, — похмуро промовив Джо, роздивляючись карту, вочевидь, накреслену вручну внизу газетного аркуша. Межу між Честер Міллом і Таркер Міллом на ній було виділено червоним кольором. Там, де Мала Курва пересікала межу міста, стояв чорний знак X. Цей знак було підписано: КОНТАКТНА ТОЧКА.

— Прикуси собі язика, хлопчику, — сказав Тоні Гай.

5