Під куполом - Кинг Стивен

Остання найбільш промовиста. Великий Джим був певен, що цей триклятий захисник абортів не має ніякого поняття про віру, для нього це лише прикладне слівце, але, коли він каже про співпрацю, він чітко розуміє, що має на увазі, і Джим Ренні також це чудово розуміє: це оксамитова рукавичка, всередині якої залізна рука зі сталевими пальцями.

Президент обіцяє співчуття й підтримку (він бачив щирі сльози на очах замороченої ліками Ендрії Ґрінелл, коли вона читала цей лист), але, якщо читати проміж рядків, правда стає очевидною. Це лист-погроза, неприкрито відверта. Співпрацюйте, бо інакше не буде вам інтернету. Співпрацюйте, бо ми складаємо списки покірних і неслухів, а вам вельми не сподобається знайти себе у списку останніх, коли ми до вас прорвемося. Бо ми все пригадаємо. Співпрацюй, друже. Бо інакше…

Ренні подумав: «Ніколи я не віддам мого міста під оруду кухаря, котрий наважився торкнутися рукою мого сина, а потім ще й противився моїй владі. Ніколи цьому не бувати, ти, мавпо. Ніколи». А ще він подумав: «М'яко, спокійно».

Хай полковник Кухмістер викладе їхній великий військовий план. Якщо за фактом той подіє, добре. Якщо ні, новостворений полковник Армії США відкриє для себе нове значення виразу: у глибині ворожої території.

Великий Джим усміхнувся і промовив:

— Давайте зайдемо досередини, ходімо. Схоже, нам багато чого треба обговорити.

7

Джуніор сидів у темряві зі своїми подружками.

Дивним це було, навіть йому самому це здавалося дивним, проте водночас і заспокійливим.

Коли він разом з іншими позаштатними підручними повернувся до поліцейської дільниці після того колосального розгардіяшу на Дінсморовому полі, Стейсі Моґґін (сама все ще в уніформі й утомлена на вигляд) сказала їм, що, якщо хочуть, вони можуть попрацювати ще чотири години. Понаднормових службових годин пропонуватиметься ще багато, якийсь період принаймні, а коли місту надійде час платити їм за службу, пояснила Стейсі, вона певна, що будуть ще й бонуси… котрі, либонь, забезпечить вдячний уряд Сполучених Штатів.

Картер, Мел, Джорджія Руа і Френк Делессепс погодилися відпрацювати додаткові години. Справа була навіть не в грошах; вони кайфували від цієї роботи. Джуніор теж, але в голові йому почав народжуватися черговий біль. Це так гнітило після цілого дня в першокласному настрої.

Він сказав Стейсі, що пасує, якщо можна. Вона запевнила його, що все нормально, тільки нагадала, що він мусить бути на службі завтра о сьомій ранку.

— Роботи вистачить, — сказала вона.

На ґанку Френкі підсмикнув на собі ремінь і сказав:

— Навідаюся я, мабуть, до Ейнджі додому. Скоріш за все, вона десь поїхала з Доді, але мені нестерпно думати, що вона могла послизнутися в душі й лежить там зараз паралізована, чи ще щось таке.

У Джуніора почало стугоніти в скронях. Перед лівим оком затанцювала якась біла цятка. Вона смикалася туди-сюди в ритмі з його серцем, биття котрого також пришвидшилося.

— Хочеш, я зайду, — запропонував він Френкі. — Мені все одно по дорозі.

— Правда? Якщо не важко.

Джуніор помотав головою. Разом і біла цятка перед його оком скажено, запаморочливо застрибала. Та потім вгомонилася.

Френкі понизив голос:

— Саммі Буші була розкрила рота на мене там, на полі.

— Ота піхва, — пхекнув Джуніор.

— Авжеж. Каже: «Що ти зробиш, заарештуєш мене?» — пропищав Френкі дошкульним фальцетом, від чого Джуніору аж нерви скрутило. Біла цятка перетворилася на червону і якусь мить він боровся з бажанням вхопити свого старого друга за горло і задушити тут же, на місці, щоби назавжди позбавити себе небезпеки коли-небудь знову почути той фальцет.

— Так я оце думаю, — продовжував Френкі. — Чи не з'їздити туди, як закінчиться зміна. Провчити її, ну розумієш, навчити поважати місцеву поліцію.

— Вона шалава. І суча лесбійка.

— Так це ж іще краще. — Френкі замовк, задивившись на страхітливе сідаюче сонце. — Цей Купол має свої плюси. Ми можемо робити ледь не все, що нам заманеться. У всякому разі поки що. Ти тільки подумай про це, старий. — Френкі вхопив себе за матню.

— Звісно, — погодився Джуніор. — Та в мене на них не дуже стоїть.

Але зараз він відчував, що якраз навпаки. Типу того. Не те щоб він збирався їх трахнути, чи щось таке, хоча…

— Ви все одно залишаєтеся моїми подружками, — промовив Джуніор у темряву комори. Спочатку він підсвічував собі ліхтарем, та потім його вимкнув. У темряві було краще. — Хіба ні?