Під куполом - Кинг Стивен

— Авжеж, хіба ні?

— А інші діти? Хтось з них балакав про Гелловін? Чи про рожеві зірки?

— Батьки, з якими я сьогодні бачився, казали, що їхні діти лопотіли щось, поки тривали судороги, але вони самі були надто налякані, щоби звертати увагу на слова.

— А самі діти не пам'ятають?

— Діти навіть не знають, що в них були судороги.

— І це нормально?

— Це не ненормально.

— А не може бути так, що твоя молодша дочка копіює старшу? Може… ну, я не знаю… ревнує до уваги?

Расті не розглядав такої можливості, не було на це часу, взагалі-то. Тепер він обдумав цей варіант.

— Можливо, але навряд чи, — він кивнув на жовтий старосвітський лічильник Ґайґера у торбі. — Збираєшся зайнятися дослідженнями з цією штукою?

— Я? Ні, — заперечив Барбі. — Ця дитинка — власність міста, правителям котрого я не вельми подобаюся. Не хотілося б мені бути впійманим з цією машинкою, — він простягнув пакет Расті.

— Я не можу. Саме зараз я буду дуже зайнятий.

— Знаю, — сказав Барбі й почав пояснювати Расті, що він хоче, щоб той зробив. Расті уважно слухав, злегка посміхаючись.

— Окей, — погодився він. — Мені це підходить. А сам ти що збираєшся робити, поки я виконуватиму твоє завдання?

— Готувати вечерю в «Шипшині». Сьогоднішня фірмова страва — курчата а-ля Барбара. Хочеш, пришлю тобі порцію в лікарню?

— Апетитно звучить, — кивнув Расті.

2

По дорозі до шпиталю Расті зупинився біля редакції «Демократа» і передав лічильник Ґайґера Джулії Шамвей.

Вона вислухала інструкції Барбари з лагідною посмішкою.

— Цей чоловік знає, як передавати повноваження, треба віддати йому належне. Я подбаю про цю річ з приємністю.

Расті хотів було попередити її, щоб лічильник у неї не потрапив на очі кому не варто, але потреби в цім не було. Пакет з приладом зник в проміжку для ніг між тумбами її письмового столу.

Дорогою до шпиталю він набрав Джинні Томлінсон і спитав у неї про той дзвінок з приводу судорог, на який вона відповідала.

— Маленький хлопчик на ім'я Джиммі Вікер. Дзвонив його дідусь. Здається, Білл Вікер?

Расті його знав. Білл приносив їм пошту.

— Мати хлопчика залишила його на дідуся, поки сама їздила заправитися. До речі, в «Паливі & Бакалії» звичайний бензин майже закінчився, і Джонні Карвер мав нахабство задерти ціну до одинадцяти доларів за галон. Одинадцяти!

Расті слухав терпляче, гадаючи, що краще б йому було про це говорити з Джинні віч-на-віч. Він уже був майже біля самої лікарні. Коли вона закінчила жалітися, він запитав, чи не промовляв щось Джиммі в той час, як в нього трапилися судороги?

— Авжеж, говорив. Білл сказав, ніби він щось базікав. Пригадую, ніби щось про рожеві зірки. Чи про Гелловін. Чи, може, я плутаю з тим, що говорив Рорі Дінсмор після того, як його підстрелило. Люди потім ще про це балакали.

«Звісно, балакали, — похмуро подумав Расті. — І ще балакатимуть, якщо складуть до купи те й інше. А так воно, певне, й буде».

— Добре, — промовив він. — Дякую тобі, Джинні.

— А ти коли повернешся, Ред Райдер^[236]?

— Я майже вже на місці.

— Добре. Бо в нас новий пацієнт. Саммі Буші. Її було зґвалтовано.

Расті застогнав.

— Їй уже краще. Її привезла Пайпер Ліббі. Я не змогла дізнатися від неї, хто це зробив, але, гадаю, Пайпер дізналася. Вона від неї вийшла такою, ніби в неї волосся палає, ніби її хтось за сраку… — пауза. Джинні так гучно позіхнула, аж Расті почув. — Вкусив.

— Джинні, серденько, коли ти спала останній раз?

— Я в порядку.

— Іди додому.

— Ти смієшся? — нажаханим голосом.

— Ні. Іди додому. Поспи. І не вмикай будильник, — раптом йому зринула нова думка. — Але зайди по дорозі до «Троянди-Шипшини», ти ж зможеш? Вони сьогодні смажать курчат. Я чув це з надійних джерел.

— Саманта Буші…

— Я огляну її вже за п'ять хвилин. А ти, бджілко, мусиш на той час відлетіти собі геть.

Вона не встигла запротестувати, як він склав телефон.

3

Великий Джим Ренні почувався чудово, як для людини, котра минулої ночі замордувала іншу людину. Почасти завдяки тому, що він не вважав це вбивством, так само, як не вважав убивством смерть своєї покійної дружини. Її вбив рак. Неоперабельний. Так, можливо, в останній тиждень він давав їй забагато болетамівних пігулок, а наприкінці ще й допоміг їй подушкою на лице (утім, легесенько, повільно перекриваючи їй дихання, він передав її в руки Ісуса), але зробив він це з любові й через свою доброту. Те, що трапилося з преподобним Коґґінсом, було трохи брутальнішим, це треба визнати, але той сам на нього так наїхав. Абсолютно нездатен був поставити добро міста попереду власної вигоди.