Під куполом - Кинг Стивен

Тоді ім'я Ренні почало з'являтися на деяких паперах, що потрапили до прокурора, і найцікавіші з них були пов'язані з зареєстрованою в Неваді корпорацією «Таун Венчерз». Гроші цієї корпорації зникали не на сході, на островах Карибського басейну, а на заході — в материковому Китаї, країні, де ліки проти нежиті, антиконгестанти, можна купувати хоч тоннами, і ніхто тобі не ставитиме незручних запитань.

Чому Ренні дозволив собі таким чином виринути на поверхню? Гові Перкінс мав на це лише єдину відповідь: грошові потоки стали занадто великими, занадто швидкими, з ними вже не могла впоратися одна пральня. Поступово ім'я Ренні проявилося на паперах, які стосувалися з півдесятка інших фундаменталістських церков на північному сході. «Таун Венчерз» і ті церкви (не кажучи вже про кілька інших релігійних радіостанцій, FM та середньохвильових, проте жодна з яких не сягала потужності РНГХ) були першими справжніми помилками Ренні. Від них потягнулися ниточки.

За ниточки можна було смикнути і рано чи пізно — зазвичай це трапляється рано — відкрилася б уся сцена.

«Ти ж неспроможний зупинитися, правда? — думала Бренда, сидячи за письмовим столом свого чоловіка, читаючи роздруковані папери. — Ти вже нагромадив мільйони, можливо, десятки мільйонів, і ризики жахливо підвищилися, але зупинитися ти не можеш. Як та мавпа, що не здатна вибратись з пастки, бо не може розчепити пальці, випустити здобуту їжу. Ти нагромадив величезні від чорта гроші, але живеш у тому самому старому триповерховому будинку, гендлюєш старими машинами на тому своєму торговищі при шосе 119. Чому?»

А втім, вона знала чому. Не в грошах справа, справа в місті. У місті, яке він уважав своїм власним. Сидячи десь на пляжі в Коста-Риці, або в розкішному маєтку з найнятими охоронцями в Намібії, Великий Джим перетворився б на Малого Джима. Бо людина без хоч якоїсь цілеспрямованості, навіть із напханими грошима банківськими рахунками, завжди дрібна.

Якби вона спробувала прищемити його з усім цим, що вона на нього має, чи вдалося б їй з ним домовитися? Змусити його піти у відставку в обмін на її мовчання? Певності не було. І вона побоювалася такої зустрічі віч-на-віч. Окрім того, що гидко, це може бути й небезпечно. Треба взяти з собою Джулію Шамвей. І Барбі. От тільки на Барбі зараз теж намальована мішень.

У її голові зазвучав голос Гові: «У тебе є час ще трохи почекати — я сам чекав на кілька остаточних доказів, аби мати цілковиту певність, але я б не чекав занадто довго. Бо чим далі триває ця облога, тим небезпечнішим він стає».

Вона згадала, як Гові почав здавати назад машиною, а потім зупинився, щоб поцілувати її під ясним сонцем, згадала його губи, такі знайомі їй і такі ж рідні, як її власні. І як він гладив у ту мить їй шию. Ніби знав, що наближається кінець, і одним останнім доторком намагався віддячити їй за все. Як не шалено романтично і, безперечно, зарозуміло це було, але вона майже в це повірила і очі її сповнились сльозами.

Раптом усі папери, з усіма зафіксованими в них махінаціями, перестали здаватись їй важливими. Навіть Купол став не таким уже й важливим. Важила тепер лиш та діра, що так зненацька з'явилася в її житті, діра, котра всмоктувала в себе усю ту радість, яку до того вона сприймала за буденність. Їй подумалося, чи відчуває зараз щось схоже бідний Енді Сендерс. Мабуть, що так, вирішила вона.

«Відкладу це на добу. Якщо завтра ввечері Купол ще стоятиме, піду з усім цим до Ренні — з копіями цих матеріалів — і скажу, що він мусить подати у відставку на користь Дейла Барбари. Скажу йому, якщо відмовиться, що тоді він усе про свої оборудки з наркотиками прочитає в газеті».

— Завтра, — прошепотіла вона, заплющуючи очі. За дві хвилини вона вже спала у кріслі Гові. У Честер Міллі настав час вечері. Деякі зі страв (включно з курчатами а-ля кінг — порцій сто), були приготовлені на електричних або газових конфорках, завдяки тим генераторам, які ще працювали в місті, але були також люди, котрі повернулися до використання своїх дров'яних печей, хто заради економії палива, а хто й через те, що, окрім дров, не мав іншого вибору. Із сотень коминів у застигле повітря здіймався дим.

І розповзався.

5

Передавши лічильник Ґайґера (адресат прийняв його радо, навіть піднесено, пообіцявши розпочати його використовувати вже у вівторок вранці), Джулія з Горесом на повідку попрямувала в універсальну крамницю Берпі. Ромео говорив їй, що має на складі пару абсолютно нових ксероксів фірми «Кіосера»^[239], обидва ще в оригінальній заводській упаковці. Сказав, що вони в її розпорядженні.