Під куполом - Кинг Стивен

Джо знизав плечима.

— Якщо на нас очікує раптовий порив до самогубства, то, може, нам краще просто зараз повернути назад? — промовив Бенні. — Я маю дещо, заради чого варто ще пожити. Я поки ще не почав перемагати в «Бойовому молоті»^[300].

— Перевір лічильник на ведмеді, — сказала Норрі.

Джо потягнувся сенсорною трубкою до ведмежого трупа. Стрілка не опустилася, але й не піднялася.

Норрі показала на схід. Прямо перед ними дорога виходила з густо порослої чорним дубом^[301] смуги, від котрої вона колись і дістала свою назву. Вибравшись із цієї діброви, подумав Джо, вони зможуть побачити на вершечку пагорба яблуневий сад.

— Давайте проїдемо далі, поки принаймні не виїдемо з-під дерев, — сказав він. — Заміряємо звідти, і, якщо рівень дедалі вищає, відразу повернемося до міста і розповімо про все це доктору Еверету, або цьому хлопцеві, Барбі, або їм обом. Хай вирішують, що далі.

Бенні подивився з сумнівом в очах.

— Ну, я не знаю…

— Якщо відчуємо щось зле, зразу ж розвертаємось і назад, — сказав Джо.

— Якщо ми здатні допомогти, ми мусимо це зробити, — сказала Норрі. — Я волію вибратися з Мілла раніше, ніж цілком тут здурію від клаустрофобії.

Вона посміхнулася, показуючи, що це лише жарт, але голос у неї звучав далебі не жартівливо, і Джо поставився до її слів серйозно. Багато хто любив насміхатися з Мілла, який він крихітний — можливо, саме тому тут була такою популярною та пісня Джеймса Макмертрі — і містечко дійсно, у формальному сенсі, було маленьке. І в демографічному. Він зміг пригадати в них лише одну американку азійського походження — Памелу Чен, котра іноді допомагала Ліссі Джеймісон у бібліотеці. А чорних мешканців, після того як родина Леверті переїхала до Оберна, у них нема зовсім. У місті не було «Маконладса», не кажучи вже про «Старбакс»^[302], і місцевий кінотеатр давно закрито. Але дотепер Мілл завжди здавався йому географічно великим, багатим на ще не відвідані місцини. Дивно, як місто раптом змаліло в його уяві, щойно він усвідомив, що вони з мамою і татом не можуть більше сісти в машину і просто поїхати собі в бік Люїстона, купити в Йодера смажених устриць і морозива. Авжеж, ресурсів у них повно, але ж вони не вічні.

17

— Правильно, плач!

Голос долітав звідкілясь здалеку, Барбі намагався пробитися в той бік, але важко було розплющити палаючі очі.

— Багато про що ще ти маєш поплакати!

Голос, що оголошував цю заяву, звучав так, ніби його хазяїн і сам плаче. Знайомий звідкись голос. Барбі намагався роздивитися, але важкі, розпухлі повіки його не слухалися. Очі під ними пульсували в такт з серцебиттям. Носові пазухи були забиті так, що кожний ковток віддавався йому пострілом у вухах.

— Навіщо ти її вбив? Навіщо ти вбив мою дитину?

«Якийсь сучий потрух приснув мені в очі газом. Дентон? Ні, Рендолф».

Барбі спромігся розкрити очі, тільки приклавши долоні собі до брів та посунувши їх догори. І побачив Енді Сендерса, той стояв за ґратчастими дверима, і сльози котилися йому по щоках. А що бачив Сендерс? Чоловіка в камері, а чоловік у камері завжди виглядає винним.

Сендерс скрикнув:

— Вона була для мене всім!

Позаду нього стояв Рендолф із розстроєним виглядом, він переминався, мов учень на двадцятій хвилині після того, як не отримав дозволу на своє прохання вийти до туалету. Барбі не здивувало те, що Рендолф дозволив Сендерсу спустися сюди. Це не тому, що Сендерс перший виборний, а тому що Рендолф просто не в змозі був сказати йому «ні».

— Гаразд, Енді, — промовив Рендолф. — Достатньо вже. Ви хотіли його побачити, і я вам дозволив, хоча це абсолютно проти порядку. Він закупорений міцно й надійно і заплатить сповна за все, що наробив. Тож ходімо вже нагору, і я наллю вам чашку…

Енді раптом вхопив Рендолфа за груди форменої сорочки. Рендолф був вищий за Енді на чотири дюйми, але на його лиці відбився переляк. Барбі не міг його засуджувати. Світ він бачив крізь червонаву плівку, але наскільки зараз розлючений Енді Сендерс — йому було достатньо ясно видно.

— Дай мені свій пістолет! Суд для нього занадто легкий вихід! Він все одно викрутиться! Має друзів нагорі, мені Джим казав! Я хочу йому відплатити! Я заслуговую на відплату! Давай мені свій пістолет!

Барбі не вірилось, що послужливість Рендолфа зайде аж так далеко і він передасть свою зброю Енді, щоб той застрелив його просто тут, у камері, як якогось пацюка в риштаку, але цілковитої певності він не мав; окрім боягузливої улесливості, за всім цим могла ховатися й інша причина, що спонукала Рендолфа привести сюди Сендерса, і привести його одного.