Під куполом - Кинг Стивен

Джо риссю побіг і торкнувся його рукою, котра в нього потягнулася, немов гумова, як йому здалося. Перекинув лічильник шкалою догори. Стрілка підскочила до +200, лише трішки не дістаючи небезпечної зони. Він устиг це побачити, а далі й сам провалився до чорної ями, повної помаранчевих пломенів. Джо подумалося, що це спалахи велетенського поховального вогнища, складеного з гелловінських гарбузів-світильників. Звідкілясь гукали голоси: загублені й нажахані. Потім його проковтнула темрява.

19

Коли Джулія, пішовши з супермаркету, повернулася до редакції «Демократа», там сидів, набираючи щось на ноутбуку, Тоні Гай, колишній спортивний репортер, котрий тепер уособлював відділ новин. Вона вручила йому камеру і сказала:

— Перервись і надрукуй оце.

Сама вона сіла до комп'ютера писати статтю. Її початок вона тримала в голові всю дорогу, поки йшла сюди по Мейн-стрит: «Ерні Келверт, колишній директор «Фуд-Сіті», закликав людей заходити з тилу. Сказав, що він відчинив задні двері. Але вже було пізно. Стихійний заколот розпочався». Це був гарний вступ. Проблема полягала в тому, що вона не могла його написати. Вона повсякчас вдаряла не по тих клавішах.

— Піди нагору й полеж, — сказав Тоні.

— Ні, я мушу написати…

— У такому стані ти нічого не зможеш написати. Ти тремтиш, як осінній листок. Це шок. Полеж хоча б годинку. Я надрукую кадри й перешлю на робочий стіл твого комп'ютера. Наберу також записи з твого блокнота. Іди нагору.

Їй не подобалося те, що він говорив, але вона змушена була визнати слушність його поради. От тільки виявилося, що їй знадобилося більше години. Вона ні разу толком не поспала від минулої п'ятниці, котра була, як здавалося, сто років тому, тож їй вистачило лише торкнутися головою подушки, і вона провалилася в глибокий сон.

Прокинувшись, Джулія запанікувала, побачивши, які довгі вже тіні. День схилявся до надвечір'я. А Горес! Він, либонь, уже напудив десь у кутку і дивитиметься на неї безмежно винуватими очима, ніби це його провина, а не її.

Вона стрибнула в кеди, побігла до кухні й побачила, що її коргі не скиглить під «гуляльними» дверима, а мирно спить у своєму ліжку — на ковдрі між холодильником і пічкою. На кухонному столі знайшлася притулена до перечниці й солянки записка.

Не бажаючи, аби Горес забував, що це вона світло його душі, Джулія розбудила його ще до того, як надійшов час поглинання ним «Тугих смужок»^[303], а потім спустилася в офіс, щоби причесати репортаж і написати редакторську колонку, на якій наполягали Тоні з Пітом. Щойно вона почала працювати, задзвонив мобільний.

— Шамвей слухає.

— Джуліє! — голос Пітера Фрімена. — Гадаю, тобі варто прибути сюди. За стійкою сидить Марті Арсенолт, і він мене не пускає. Каже, щоб я почекав десь від-чорта-збоку! Він ніякий не коп, звичайний собі тупий лісоруб, котрий трохи підробляє влітку регулювальником дорожнього руху, але зараз строїть з себе таке цабе велике, як член у Кінг-Конга.

— Піте, в мене тут купа роботи, тож поки…

— Бренда Перкінс мертва. А також Ейнджі Маккейн, і Доді Сендерс…

— Що? — вона підхопилася так стрімко, що перекинувся стілець.

— …і Лестер Коґґінс. Їх було вбито. І, слухай сюди, за ці вбивства заарештовано Дейла Барбару. Він зараз сидить тут у камері, в підвалі.