Під куполом - Кинг Стивен

2

— Великий Джиме, — почав Рендолф. — Що тут трапилось?

— Гадаю, тут все ясно, — відповів Джим. — Літак Чака Томпсона трішечки не поладив з лісовозом. Виглядає на те, що вони зіграли в нічию.

Тут він почув наближення сирен з боку Касл Рока. Майже напевне, сюди прямують кілька рятувальних бригад (Ренні сподівався, що їхні дві нові — й страшенно дорогі — пожежні машини теж у їх числі; було б краще, аби ніхто не зрозумів, що обидві їхні пожежні обновки перебували поза містом, коли трапилася ця катастрофа). Скоро мусять з'явитися й медики «швидкої допомоги», і тамтешня поліція.

— Тут зовсім не те трапилося, — вперто повторив Алден Дінсмор. — Я був якраз отам, у бічному садку, і бачив, що літак просто…

— Либонь, краще відсунути отих людей подалі, як гадаєш? — спитав Ренні в Рендолфа, показуючи на роззяв. З боку лісовоза їх стояло чимало, намагаючись триматися подалі від догораючих решток, а ще більше їх було з боку Мілла. Це вже почало нагадувати якийсь фестиваль.

Рендолф звернувся до Моррісона й Веттінгтон.

— Генку, — промовив він, показуючи на роззяв із Мілла. Дехто з них уже почав досліджувати розсипані навкруги уламки Томпсонового літака. Лунали перелякані зойки, коли чиїмсь очам відкривалися нові частки тіл.

— Йо, — відповів Моррісон і рушив уперед.

Рендолф скерував Веттінгтон на глядачів з боку лісовоза.

— Джекі, а ти займися… — Та тут Рендолф закляк.

Фанати аварій у південному напрямку від місця пригоди скупчилися обабіч дороги: один гурт на коров'ячому пасовищі, другий — по коліна в чагарнику. Роззяви стояли з тим виразом ідіотського зачудування на обличчях, котрий так добре був знайомий Ренні, на окремих лицях він спостерігав його щодня, а в масі — кожного березня, під час загальних міських зборів. От лише люди ці дивилися не на палаючий лісовоз. А тепер і Рендолф також, звісно що не дурень (аж ніяк не мудрагель, але він принаймні точно знав, з якого боку намазано маслом його кусень хліба), разом з усіма задивився на те місце і також зачудовано роззявив рота. І Джекі Веттінгтон туди дивилася.

На дим вони всі дивилися. Дим, котрий несло від палаючого лісовоза.

Темний, масний дим. Люди, що стояли супроти вітру, мусили б задихатися й кашляти від нього, тим паче, що з півдня якраз віяло легким бризом, але їх дим не торкався. І Ренні зрозумів причину. У таке важко було повірити, але він бачив це на власні очі. Дим дійсно несло на північ, але по дорозі він різко міняв напрямок руху — ледь не під прямим кутом — і трубою здіймався вгору, немов крізь димар. А ще він залишав по собі темно-коричневий осад. Довгу смугу, що, здавалося, просто зависла в повітрі.

Джим Ренні затряс головою, щоб прогнати з очей це видовище, але, щойно перестав, як зрозумів, що нікуди воно не поділося.

— Що це? — запитав Рендолф лагідним від здивування голосом.

Перед Рендолфом постав фермер Дінсмор.

— Отой хлопець, — показав він на Ерні Келверта, — зв'язався по телефону зі Службою нацбезпеки, а оцей хлопець, — показав він на Ренні театральним жестом судового промовця, що Ренні аж ніяк не сподобалося, — вирвав телефон йому з рук і вимкнув! Пітере, він не мусив був того робити! Бо то не було звичайне зіткнення. Літак жодним чином не наближався до землі. Я сам це видів. Якраз накривав городину перед заморозком і сам усе видів.

— І я теж… — почав було Рорі, і цього разу вже його брат Оллі дав малому потиличника. Рорі зарюмсав.

Алден Дінсмор провадив далі.

— Він врізався у щось. У те саме, що й лісовоз. Воно там є, його можна торкнутися. Той молодий хлопець — кухар — сказав, що тут треба встановити заборонену для польотів зону, і він таки мав рацію. Але містер Ренні, — тут він знову показав на Ренні, ніби сам він особисто був щонайменше Перрі Мейсоном^[53], а не якимсь селюком, котрий заробляє собі на прожиток, ладнаючи присоси до коров'ячих дійок, — навіть балакати не схтів. Взяв і вимкнув телефон.

Ренні не попустився до заперечень.

— Ти гаєш час, — нагадав він Рендолфу і, підступивши ближче, додав пошепки: — Дюк їде сюди. Раджу тобі не ловити ґав, а якомога швидше взяти тут ситуацію під свій контроль, поки він ще не прибув, — тут він скинув крижаним оком на фермера. — Свідків можеш допитати пізніше.

Проте — от нахаба! — останнє слово промовив таки Алден Дінсмор:

— А той парубок Барбер мав-таки рацію. Він був правий, а Ренні зараз не правий.