Джейн Ейр - Бронте Шарлотта

— А коли ти збережеш свій погляд для подружнього життя, то я, як християнин, буду змушений відцуратись від такого ельфа, чи то пак саламандри. То що ти хотіла дізнатись, хитрунко? Питай мерщій!

— Отакої! Це вже з вашого боку й зовсім нечемно, хоч воно мені подобається куди більше за лестощі. Хай краще я буду хитрун-кою, ніж ангелом... А запитання моє таке: нащо вам так конче хотілося переконати мене, що ви думаєте взяти шлюб з міс Інґрем?

— Оце й усе? Хвала Богові, це ще не так страшно! — його нахмурене чоло проясніло. Він, усміхнувшись, глянув на мене й погладив по голові, ніби зрадів, що уник якоїсь небезпеки. — Що ж, можу признатись, — казав він далі, — хоч воно тебе трохи обурить, Джейн. А я вже знаю, що ти спалахуєш, як сірник, коли обурена. Коли вчора вночі при світлі холодного місяця ти повстала проти своєї долі й обстоювала свої рівні зі мною права, ти палала, як вогонь. До речі, Дженет, ти перша освідчилась мені й погодилася стати моєю дружиною!

— Звісно, я. Тільки, будь ласка, не відхиляйтесь, сер! Ви мали сказати про міс Інґрем.

— Гаразд. Я удавав, що упадаю коло міс Інґрем, бо хотів, щоб ти так само до нестями закохалася в мене, як я закохався в тебе. Я знав, що ревнощі — мій найкращий спільник в тому, чого хотів досягти.

— Он воно що! Який же ви тоді дрібний! Отакусінький, як оцей нігтик на моєму мізинцеві. Який сором і яка ганьба так діяти! І нам не жаль було почуттів міс Інґрем, сер?

— її почуття зібрані в одному осередку — в гордощах. А гордощі треба упокорювати. А ти ревнувала, Джейн?

— Не в цім річ, містере Рочестер, і хай це вас не цікавить. Дайте мені ще одну правдиву відповідь. Як ви гадаєте: міс Інґрем не страждатиме від вашого нещирого залицяння? Хіба вона не відчує себе відштовхнутою і покинутою?

— Та ні! Я ж казав тобі, що, навпаки, саме вона знехтувала мною. Думка про моє зубожіння враз остудила чи швидше загасила її полум'я.

— У вас своєрідний, підступний розум, містере Рочестер. Боюся, що ваші засади дещо ексцентричні.

— Мене ніхто не вчив моїх засад, Джейн, і, може, через те, що на них ніхто не звертав уваги, вони дещо скривилися.

— Я не жартую, сер. Чи зможу я бути до кінця щасливою з того великого щастя, що мені випало, знаючи, що хтось переживатиме такий самий гіркий біль, який недавно почувала я сама?

— Зможеш, моя добра дівчинко, бо нема на світі іншої істоти, яка б так чисто і так щиро кохала мене, як ти, і віру в твою любов, Джейн, я приклав до своєї душі, як цілющий бальзам.

Я притулилася губами до руки, що лежала на моєму плечі. Я дуже-дуже любила його — так любила, що годі було вилити мою любов словами.

— Попроси ще чогось, — сказав він раптом. — Мені приємно, коли ти просиш, а я поступаюсь.

А я вже мала напоготові нове прохання.

— Дайте знати про ваші наміри місіс Фейрфакс, сер. Вона бачила нас минулої ночі в холі, і це її вразило. Скажіть їй про свій задум ще до того, як я побачу її знову. Мені важко на серці, коли я знаю, що ця добра жінка думає про мене негарно.

— Іди до себе й надінь капелюшок, — одказав він. — Сьогодні ти поїдеш зі мною до Мілкота, а я тим часом поясню усе старенькій. Чи не подумала вона, Дженет, що ти пожертвувала усім заради кохання?

— Мабуть, вона думає, що я забула своє становище, а заразом і ваше, сер.

— Становище! Становище! Твоє становище тепер у моєму серці, і дорого заплатять ті, що задумають тепер чи потім образити тебе! Іди.

Я хутко вбралася, а коли почула, що містер Рочестер виходить з вітальні місіс Фейрфакс, не довго думавши, подалася туди. Стара леді читала свою ранкову пайку Святого Письма. На столі перед нею лежала розгорнена Біблія, а зверху — окуляри. Зачувши попідомлення містера Рочестера, вона забула про читання і сиділа, втупивши погляд у білу стіну, страшенно здивована, її чиста душа була збурена несподіваною звісткою. Побачивши мене, вона підвелася, спробувала всміхнутися й зліпити кілька слів на поздоровлення. Тільки усмішка їй не вдалася, а поздоровлення вона не доказала. Вона начепила на носа окуляри, згорнула Біблію й відсунулася від столу.

— Мене це дуже здивувало, — почала вона. — Я просто не знаю, що й сказати вам, міс Ейр. Чи, може, це мені сниться? Часом я таки дрімаю, коли сиджу сама, і мені верзеться те, чого не буває. Не раз мені отак привиджувалося, що мій любий чоловік, який помер п'ятнадцять років тому, заходить і сідає коло мене. Іноді я аж чую, як він кличе мене на ймення — Алісою, як він завжди мене звав. Отож скажіть мені, чи це правда, що містер Рочестер просить вашої руки? І не смійтеся з мене. Адже я цілком ясно бачила, як він зайшов сюди п'ять хвилин тому і сказав, що за місяць ви станете його дружиною.