Джейн Ейр - Бронте Шарлотта

— Скажи, Джейн Ейр, а ти слухняна дитина?

На це запитання я не могла відповісти «так», бо той маленький світ, в якому я жила, був про це протилежної думки, і я мовчала. Місіс Рід відповіла за мене; багатозначно похитавши головою, вона сказала:

— Чим менше говорити про це, тим краще, містере Броклґерст.

— Мені дуже прикро таке чути! Доведеться з нею про дещо поговорити, — і, зігнувши свою рівну постать під прямим кутом, містер Броклґерст сів у крісло навпроти місіс Рід. — Підійди-но сюди, — мовив він.

Я ступила на килимок; він поставив мене прямо перед собою. Яке він мав обличчя! Тепер, коли воно було майже на одному рівні з моїм, я виразно його бачила: величезний ніс, рот до вух, з рота стирчать довгі зуби!

— Нічого немає прикрішого, як дивитись на неслухняну дитину, — почав він, — а надто на неслухняну дівчинку. Ти знаєш, куди потрапляють грішники після смерті?

— Вони потрапляють до пекла, — відповіла я завченою фразою.

— А що таке пекло? Ти можеш мені пояснити?

— Яма, повна вогню.

— А хіба тобі б хотілося упасти в цю яму й вічно горіти там?

— Ні, сер.

— А що ти повинна робити, щоб не потрапити туди? Я на хвилинку замислилась, а потім бовкнула:

— Я повинна бути здорова, щоб не вмерти.

— А хіба твоє здоров'я в твоїх руках? Діти, менші од тебе, вмирають щодня. Всього кілька днів тому я поховав п'ятирічну дитину, добру дитину: її душа тепер на небі. Боюсь, що про тебе цього не можна буде сказати, якщо Бог покличе тебе до себе.

Я не сміла перечити йому і тільки зітхнула, дивлячись на його ножиська, які він простяг на килимку, — мені хотілося втекти від нього світ за очі.

— Сподіваюсь, це зітхання виходить із самісінького серця і ти каєшся з того, що завдала стільки прикростей своїй добродійниці.

«Добродійниця! Добродійниця! — подумала я. — Всі величають місіс Рід моєю добродійницею. Якщо воно насправді так, то добродійниця — це дуже погана людина».

— А ти проказуєш молитви вранці і перед сном? — допитувався він далі.

— Так, сер.

— А Біблію читаєш?

— Іноді читаю.

— З утіхою? Ти любиш Біблію?

— Я люблю «Об'явлення Івана Богослова», і книгу пророка Даниїла, і «Книгу буття», і про Самуїла, і про Йова, і про Йону...

— А псалми? Я сподіваюся, ти їх теж любиш?

— Ні, сер.

— Ні? О, який жах! У мене є хлопчик, він менший за тебе, а вже знає напам'ять шість псалмів; коли його спитати, чого б йому дужче хотілося — з'їсти пряника чи вивчити напам'ять вірша з псалтиря, він відповідає:

«Вірша! Адже ангели співають псалми! А я хочу бути маленьким ангелом уже на землі», — і він дістає аж два пряники у винагороду за свою побожність.

— Псалми не цікаві, — зауважила я.

— Це свідчить про те, що в тебе недобре серце, і ти повинна благати Бога, щоб він змінив його: забрав твоє кам'яне і дав тобі людське — нове, чисте.

Я вже хотіла була запитати, як робитиметься ота заміна, але тут втрутилася місіс Рід, звеліла мені сісти й сама повела далі мову:

— Містере Броклґерст! У листі, якого я послала вам три тижні тому, я, здається, писала, що вдача й нахили в цієї дівчинки не зовсім такі, як мені б хотілося. Тож якщо ви приймете її до Ловудської школи, я б дуже просила вас, щоб директриса і вчительки не спускали її з ока і ввесь час пам'ятали про найгіршу її ваду —

схильність до облудності й брехні. Я навмисне кажу це при тобі, Джейн, щоб ти не спробувала дурити містера Броклґерста.

Недарма я боялася й не любила місіс Рід! Вона завжди так жорстоко мене ображала! Я завжди почувала себе недобре в її присутності. Хоч би як слухняно виконувала я її накази, хоч би як силкувалася їй догодити, всі мої старання були марні, і мені доводилось вислуховувати отакі-от прикрі слова. І тепер це звинувачення, кинуте мені при чужій людині, образило мене до глибини душі. Я невиразно усвідомлювала, що вона хоче позбавити мене надій на нове життя, яке для мене призначила; я відчула, хоч і не змогла б того висловити, що вона всіває мою подальшу путь зернами відрази й неласки. Я бачила, що вже обернулась в очах містера Броклґерста на нещиру, примхливу дитину. Але що могла я вдіяти, аби зняти з себе несправедливе звинувачення?

«Мабуть-таки, нічого», — подумала я, насилу стримуючи ридання, й швидко витерла сльози, що свідчили про мою муку й безсилля.

— Облудність — це справді прикра вада у дитини, — мовив містер Броклґерст. — Від неї недалеко до брехні, а всі брехуни кипітимуть в озері з вогню й сірки. Та ви не турбуйтеся, місіс Рід: її добре пильнуватимуть; я вже поговорю з міс Темпл і вчительками.