Джейн Ейр - Бронте Шарлотта

Я нетерпляче дожидався вечора, щоб викликати тебе до себе. Я підозрював, що твоя вдача була для мене зовсім нова й незвична, і хотів дослідити її глибше, краще пізнати. Ти увійшла з боязким і водночас незалежним виглядом і була чудно вбрана — майже так само, як оце зараз. Я викликав тебе на розмову і невдовзі виявив у тобі силу дивних протилежностей. Твій вигляд і манери були скромні і пристойні, але ти трималася дуже невпевнено; я бачив, що ти маєш багато природної витонченості, але не звикла до товариства і страшенно боїшся виставити себе в невигідному світлі, порушивши етикет або щось не так сказавши. Проте ти наводила на співрозмовника пильні, сміливі, осяйні очі, і твій погляд був сповнений проникливості й сили; а як тебе щось питали, ти завжди одразу знаходила розумну відверту відповідь. Невдовзі ти ніби звикла до мене, мабуть, ти відчула приязнь твого похмурого, сердитого господаря, Джейн, бо я був приємно вражений, що ти так швидко перестала соромитися мене й поводилася невимушено: хоч як я бурчав, ти не виявляла ні подиву, ні страху, ні досади, ані незадоволення — ти тільки дивилась на мене й час від часу всміхалася скромною, однак мудрою усмішкою, якої я не годен описати. Я був водночас задоволений і схвильований тим, що я в тобі знайшов; мені сподобалось те, що я побачив, і я захотів побачити ще більше. Однак довгий час я тримався осторонь від тебе й рідко шукав твого товариства. Бувши інтелектуальним епікурейцем, я хотів продовжити задоволення від цього нового, цікавого й бентежного знайомства, до того ж мене часом охоплював страх, що коли я буду вільно поводитися з такою квіткою, на ній зів'януть пелюстки і пропадуть чари свіжості. Не знав я, що то був не минущий цвіт, а яскрава його подоба, вирізьблена з міцного каменю. До того ж я хотів знати, чи ти будеш шукати зустрічі зі мною, якщо я тебе обминатиму, — але ти не шукала: сиділа в класній кімнаті тихо, як миша. Якщо я випадково тебе зустрічав, ти мене минала так хутко й байдуже, як тільки дозволяла ввічливість. У ті дні, Джейн, ти здебільшого була задумлива — не похмура, бо ти не була хвора, але й не радісна, бо ти не мала ні надії, ні справжньої втіхи. Мені тільки цікаво було знати, що ти про мене думаєш — і чи думаєш взагалі. Отож, щоб про це дізнатися, я знов почав приділяти тобі увагу. Було щось веселе в твоєму погляді й щире в поведінці, коли ти розмовляла. Я побачив, що в тебе товариська вдача, але класна кімната та одноманітність твого життя зробили тебе мовчазною. Я дозволив собі потім бути добрим з тобою, і моя добрість дала свої наслідки: твоє обличчя полагіднішало, голос став мелодійніший, мені було любо чути, як ти вдячно й радісно вимовляла моє ім'я. Я радів кожній нагоді зустрітися з тобою, Джейн, а в твоїй поведінці вчувалось якесь чудне вагання: ти дивилась на мене трохи насторожено, з якимсь сумнівом. Ти не знала, що мені забагнеться далі — чи я налагодився зіграти роль суворого господаря, чи, може, великодушного друга. Тепер ти мені вже так подобалася, що я часто не міг удавати суворого, а коли простягав привітно руку, то твоє молоде задумливе личко так розквітало й променіло, що я не раз насилу стримувався, щоб не пригорнути тебе до свого серця.

— Не говоріть більше про ті дні, сер, — урвала я його, крадькома витираючи сльози; його слова були мені мукою, бо я знала, що мушу зробити — і то негайно, а ці спогади, ця його сповідь тільки обтяжувала моє завдання.

— Еге ж, Джейн, — відказав він. — Нащо говорити про минуле, коли теперішнє набагато певніше, а майбутнє яскравіше?

Я здригнулася, почувши ці сповнені надії слова.

— Тепер ти розумієш, як стоїть справа? — провадив він далі. — Після того як молодість і частина зрілого віку минули в страшному нещасті й похмурій самотині, я вперше знайшов ту, яку можу щиро любити, — я знайшов тебе. Ти моє кохання, моє краще я, мій добрий ангел, я всім серцем прив'язався до тебе. Ти добра, талановита, чудова. Гаряча, сильна пристрасть палає в моєму серці, вона прихиляє мене до тебе, робить тебе осередком і рушієм мого життя, керує всіма моїми вчинками, і, палаючи чистим, гарячим полум'ям, стоплює твоє і моє єство в одне ціле.

Тільки відчувши й пізнавши це, я вирішив одружитися з тобою. Казати мені, що в мене є жінка, — це просто сміятися з мене: тепер ти знаєш, що то за жахливе створіння. Я зле зробив, що спробував обдурити тебе, але я боявся властивої тобі впертості, боявся прищеплених тобі змалку забобонів, я хотів, щоб ти стала моєю, перше ніж я розповім тобі все. Це було боягузтво: спершу годилося б удатись до твоєї шляхетності й великодушності, — що я й роблю аж тепер, — щиро розповісти тобі про своє нестерпне животіння, описати тобі свій голод і жагу, свої мрії про чистіше, достойніше життя, виявити тобі не рішучість, — це надто слабке слово, — а моє нестримне прагнення любити вірно й щиро того, хто мене любитиме вірно й щиро. Тільки в такому разі я повинен був попросити тебе прийняти мою обітницю вірності й дати мені свою. Дай мені її тепер, Джейн. Запала мовчанка.