Джейн Ейр - Бронте Шарлотта

— Ваша правда, але вже коли знайдеш, то треба їх будити, спонукати, напучувати, показати, в чому їхній хист та для чого їх обдаровано, виповісти їм волю небесну й запропонувати іменем Господа місце в лавах його вибранців.

— Але якщо вони справді здатні до такої справи, то чи не підказує їм це власне серце?

Мені здалося, ніби довкола мене збираються якісь страшні чари, заполонюють мене, я боялася, що Сент Джон от-от вимовить якесь фатальне слово, якесь заклинання і ним навіки візьме мене під свою оруду.

— А що вам каже ваше серце? — спитав Сент Джон.

— Моє серце мовчить... так, мовчить, — відповіла я, вражена й опанована страхом.

— Тоді за нього скажу я, — провадив він своїм невблаганним голосом. — їдьте зі мною до Індії, Джейн, моєю помічницею, моєю товаришкою.

Земля й небо закрутились в мене перед очима, гори захитались! Як ті християнські апостоли, я ніби почула заклик з неба: «Прийди й допоможи нам!» Та я не була апостол, не могла ані побачити посланця, ані піти за його закликом.

— О Сент Джоне! — вигукнула я. — Змилуйтесь наді мною!

Та я зверталась до людини, яка, роблячи те, що вважала своїм обов'язком, не знала ні жалю, ні вагань.

— Від Бога й природи, — провадив він далі, — вам призначено стати дружиною місіонера. Вони наділили вас не тілесними, а духовними дарами. Ви створені для праці, а не для кохання. Ви повинні бути — і будете — дружиною місіонера. Ви будете моєю. Я хочу взяти вас не задля свого задоволення, а задля служіння своєму володареві.

— Я не готова до цієї справи, мені бракує покликання, — відповіла я.

Видно, він розраховував на першу відмову, бо аніскільки не розсердився. І справді, коли Сент Джон, прихилившись спиною до скелі й згорнувши на грудях руки, втупив у мене свій погляд, я побачила, що він наготувався до довгої, нелегкої боротьби і мав досить терпіння, бо поклав собі здобути перемогу.

— Покора, Джейн, — мовив він, — є підвалиною християнських чеснот; ви слушно кажете, що не готові до цієї справи. А хто до неї готовий? Або хто, кого було воістину покликано, вважає себе гідним цього покликання? Взяти, скажімо, мене: я тільки прах і попіл. Як і святий Павло, я визнаю себе за одного з найбільших грішників, але я не дозволю, щоб думка про мою ницість залякала й відвернула мене від мети. Я знаю свого небесного наставника: він справедливий і всемогутній, і коли вже він вибрав таке слабке знаряддя для виконання такої великої справи, то, маючи безмежну силу, весь час допомагатиме мені, слабкому, виконувати його велику мету. Думайте, як я, Джейн, вірте, як я. Я вас запрошую прихилитися до скелі християнської віри, не сумнівайтеся, вона витримає тягар ваших людських слабостей.

— Я не розумію життя місіонера; я не знаю, в чому полягає його праця.

— Отут я, хоч такий недовершений, можу вам допомогти. Я готовий, скільки потрібно, пояснювати вам ваше завдання, завжди бути біля вас, підтримувати вас. Всього цього ви потребуватимете тільки спочатку, та скоро (адже я знаю ваші здібності) ви станете такі ж сильні і вправні, як і я, і вже самі даватимете собі раду.

— Але ж сили... де їх узяти для такої справи? Я їх не відчуваю. Ніщо в мені не відгукується на ваші слова. Переді мною не сяє світло, не постає радісніше життя, я не чую голосу, що підтримував би порадою чи підбадьорював мене. Побачили б ви, яка зараз чорна темниця моя душа: всередині в ній сидить жалюгідній страх — страх, щоб ви не вмовили мене на справу, до якої я нездатна!

— У мене є для вас готова відповідь, тож вислухайте її. Я спостерігав за вами, відколи ми вперше зустрілися, і за десять місяців достатньо вас вивчив. Я піддавав вас за цей час різним випробуванням. І що ж? Бачивши вас учителькою сільської школи, я впевнився, що ви можете добре, пильно й сумлінно виконувати обов'язок, що не відповідає ні вашим звичкам, ні нахилам; я пересвідчився, що ви маєте необхідні для цього здібності й такт; ви досягли своєї мети, бо несхибно прямували до неї.

Ви спокійно сприйняли звістку про те, що стали багатою, і я побачив у вас душу, вільну од Демасового гріха, — скупість не має над вами влади. Ви з непохитною рішучістю поділили свій спадок начетверо, зоставивши собі тільки одну частку, а решту три віддали в ім'я справедливості, і я пізнав у вас душу, що прагне самопожертви. В тому, що ви на моє бажання слухняно кинули цікавий вам предмет і відразу взялись за інший, важливий для мене, в невтомності і старанності, з якою ви вчите його досі, в невичерпній енергії й непохитному завзятті, що з ними ви долаєте його труднощі, я вбачаю уособлення прикмет, яких шукаю. Джейн, ви слухняна, старанна, безстороння, вірна, стійка й мужня, ви дуже ніжна й водночас героїчна; киньте сумніватися в собі — я вірю у вас. Як учителька індійської школи та проповідниця серед індійських жінок ви будете для мене неоціненною помічницею. Залізний обруч стискався довкола мене, умовляння діяло повільно, але певно. Хоч би як я заплющувала на це очі, його останні слова майже розчистили шлях, що доти здавався закритим. Робота, яку я вважала за таку дріб'язкову й непевну, коли він говорив отак, змальовуючи її яскравими барвами, набувала чіткіших форм і глибшого змісту. Він дожидався відповіді. А мені треба було чверть години подумати, перше ніж на щось зважитися.