Джейн Ейр - Бронте Шарлотта

Я перестала плакати. Елен мене заспокоїла, та до спокою, який вона навіяла мені, домішувався невимовний смуток. Поки вона говорила, мене гризла якась незрозуміла скорбота, а коли, замовкнувши, вона задихала прискорено й коротко закашлялась, я вмить забула про свої жалі, і мене охопила невиразна тривога за неї.

Поклавши голову на плече Елен, я обняла її, вона пригорнулась до мене, й ми сиділи мовчки. Та ми просиділи отак недовго, бо до кімнати хтось зайшов. Вітер розігнав важкі хмари, що затуляли місяць; його проміння просочилося крізь вікно й освітило і нас, і постать, що до нас наближалась, — ми відразу впізнали міс Темпл.

— Я шукаю тебе, Джейн Ейр, — сказала вона. — Я хочу, щоб ти зайшла до мене, а оскільки з тобою Елен Бернс, то хай зайде й вона.

Ми підвелися й пішли за директрисою. Минувши кілька плутаних коридорів і піднявшись сходами, ми нарешті дійшли до її кімнати. Тут яскраво горів камін, було тепло, затишно. Міс Темпл показала Елен Бернс на низьке крісло біля каміна, а сама сіла в друге й підкликала мене до себе.

— Ну як, уже все минулось? — спитала вона, дивлячись мені в лице. — Ти вже виплакала своє горе?

— Боюсь, що я ніколи його не виплачу.

— Чому?

— Бо мене несправедливо звинуватили, тепер і ви, міс, і всі інші вважатимуть мене поганою.

— Ми вважатимемо тебе такою, якою ти себе покажеш, дитино моя. Поводься добре, як досі, і я буду тобою задоволена.

— Правда, міс Темпл?

відповіла вона, обнімаючи мене. — А тепер скажи мені, хто та пані, яку містер Броклґерст назвав твоєю добродійницею?

— Це місіс Рід, дружина мого дядька. Дядько, помираючи, доручив мене їй.

— То, виходить, вона не з власної волі прихистила тебе?

— Ні, пані, вона дуже не хотіла, та дядько — я це не раз чула від слуг — перед смертю взяв з неї обіцянку, що вона мене утримуватиме й виховуватиме, як власну дитину.

— Так ось, Джейн, ти, мабуть, знаєш, — а ні, то зараз дізнаєшся, — що коли людину в чомусь обвинувачують, їй завжди надають право оборонятись... Тебе обвинувачують у брехні, тож захищайся переді мною, як тільки можеш. Розкажи мені все, що з тобою було, тільки нічого не додавай від себе і не перебільшуй.

Я вирішила бути безсторонньою й стриманою і, хвилинку подумавши, почала розповідати їй невеселу історію мого дитинства. Знеможена від хвилювання, я говорила не так запально, як завжди, коли торкалася цієї сумної теми, і, пам'ятаючи попередження Елен не піддаватися почуттю образи, вкладала в свої слова набагато менше люті й гіркоти, ніж звичайно. Стримана й проста, моя розповідь звучала правдоподібніше: я бачила, що міс Темпл беззастережно мені вірить. В моїй розповіді я згадала й містера Лойда, якого покликали до мене після нервового нападу. Я ніяк не могла забути страшного випадку в червоній кімнаті, тож мимоволі розхвилювалась, коли почала його описувати: в моїй пам'яті ще не стерся той смертельний переляк, який охопив мене, коли місіс Рід не зглянулася на мої розпачливі благання і вдруге замкнула мене в темній кімнаті наодинці з привидом. Я скінчила; кілька хвилин міс Темпл мовчки дивилась на мене, а тоді сказала:

— З містером Лойдом я трохи знайома. Я йому напишу листа, і якщо він підтвердить те, що ти оце розповіла, з тебе буде привселюдно знято всі обвинувачення; а сама я й тепер вірю, що ти ні в чому не винна, Джейн.

Вона поцілувала мене і, все ще тримаючи біля себе (мені було так любо стояти коло неї; я з дитячою радістю дивилася на її лице, на убрання, на скромні прикраси, на біле чоло з шовковистими кучерями та променисті темні очі), звернулася до Елен Берне:

— Як тобі сьогодні, Елен? Ти багато кашляла вдень?

— Та наче небагато, пані.

— А в грудях болить?

— Трохи менше.

Міс Темпл підвелась, взяла її за руку, помацала пульс, а тоді знов опустилася в крісло, — я чула, як вона стиха зітхнула. Кілька хвилин вона сиділа в задумі, а потім стрепенулася й весело сказала:

— Сьогодні ви мої гості, тож я повинна вас пригостити. — І вона подзвонила в дзвіночок. У кімнату ввійшла служниця.

— Барбаро, — промовила до неї міс Темпл, — я ще не пила чаю. Принесіть тацю, поставте ще дві чашки для цих юних панночок.

Невдовзі Барбара повернулася з тацею. Якими гарними здались мені порцелянові чашечки і начищений до блиску чайник, що стояли на маленькому круглому столику біля каміна! Як приємно лоскотали мені ніздрі пахощі гарячого чаю й грінок! Але, на мій превеликий жаль (бо я добре зголодніла), грінок було дуже мало. Міс Темпл це теж помітила.