Джейн Ейр - Бронте Шарлотта

Дві запалені воскові свічки стояли на столі й ще дві на каміні; коло вогню, купаючись у світлі й теплі, розлігся Пілот, біля нього присіла Адель. Містер Рочестер напівлежав на канапі, тримаючи ногу на подушці, і дивився на Адель та собаку. Відблиски вогню яскраво осявали його обличчя. Я одразу впізнала вчорашнього подорожнього, його густі чорні брови, високе чоло, відмежоване рівною лінією чорного чуба, що здавалось прямокутним. Я впізнала його чітко окреслений ніс, більше характерний як прикмета рішучої вдачі, аніж краси, широкі ніздрі, що, на мою думку, свідчили про запальність, різкі обриси вуст і підборіддя — так, без сумніву, це були риси похмурої людини. Його постать, тепер без плаща, видалася мені теж якась прямокутна, тому й пасувала до голови; в нього була гарна атлетична статура — широкогруда, з тонким станом, хоч не висока й не гнучка. Містер Рочестер, певно, помітив нашу появу, але, мабуть, не хотів показувати цього, бо навіть не підвів голови, коли ми наблизились до нього.

— Ось міс Ейр, сер, — як завжди, спокійно мовила місіс Фейрфакс. Він вклонився, все ще не відводячи очей од собаки й дитини.

— Сідайте, міс Ейр, — одказав він, і оцим своїм вимушеним холодним уклоном та нетерплячим, щоправда ввічливим, тоном він ніби додав: «Яке мені в біса діло до того, чи тут міс Ейр, а чи ні? Зараз мені не до неї».

Я сіла, і моя ніяковість де й ділася: вишукано ввічливе вітання, напевно, збентежило б мене, я б не зуміла відповісти, чи то пак відплатити за нього такою ж витонченою люб'язністю, а така невихованість не накидала мені ніякого зобов'язання, навпаки, я собі чемно мовчала, і це давало мені над ним перевагу. Попри все, таке ексцентричне поводження мене зацікавило: я чекала, що буде далі. А він сидів, мов та статуя, тобто не говорив і не рухався. Мабуть, місіс Фейрфакс врешті подумала, що все ж комусь слід виявити люб'язність, і заговорила перша. Лагідно, як звичайно, — і, як звичайно, надто навпростець, — вона поспівчувала йому з того приводу, що він мусив цілий день клопотатися справами та що в нього, видно, весь час болить вивихнута нога, далі вона похвалила його за те, що він так стійко й терпляче все витримав.

— Пані, я б хотів випити чаю, — було єдиною відповіддю на її слова.

Вона одразу подзвонила, а коли внесли тацю, заходилась розставляти чашки, блюдечка, розкладати ложечки — все це вона робила швидко й вправно. Ми з Аделлю сіли за стіл, а господар лишився на своїй канапі.

— Подайте, коли ваша ласка, чашку містерові Рочестеру, — мовила до мене місіс Фейрфакс. — Адель іще розхлюпає.

Я виконала її прохання. Коли він брав у мене з руки чашку, Адель, вважаючи цю мить слушною, щоб висловити прохання на мою користь, вигукнула:

— А правда, мосьє, що у вашій валізі є подарунок і для мадемуазель Ейр?

— Хто таке казав? — грубо відрубав він. — Ви що, сподівались подарунка, міс Ейр? Полюбляєте їх мати? — Він втупився в мене очима, що, як я тепер помітила, були темні, сердиті й недовірливі.

— Не знаю, сер. Я мало що в цьому тямлю: взагалі вважається, що одержувати подарунки приємно.

— Взагалі вважається? А як вважаєте ви?

— Мені потрібен час, сер, щоб подумати, перше ніж дати вам задовільну відповідь. Подарунки бувають всякі, отже, треба ще поміркувати, перше ніж висловлювати якусь думку.

— А ви, міс Ейр, не така простодушна, як Адель: вона криком вимагає подарунка, тільки-но мене забачить, ви ж, бачу, хитруєте.

— Це тому, що я менше заслужила, ніж Адель, вона може скористатися зі свого права давньої знайомої, а також права, усталеного звичаєм: вона каже, що ви завжди привозите їй іграшки. А мене б ваш подарунок здивував, оскільки я тут чужинка і нічого не зробила такого, чим би заслужила якесь визнання.

— Не будьте аж занадто скромна. Я перевіряв Адель і бачу, — ви добряче з нею попрацювали: вона не дуже здібна, не має якогось особливого хисту, і все ж за короткий час досягла неабияких успіхів.

— От ви мені й піднесли подарунок, сер. Я вам дуже вдячна, — цієї винагороди й повинні прагнути вчителі — похвали за успіхи їхніх учнів.

— Гм! — одказав містер Рочестер і почав мовчки пити чай.

— Ходіть-но сюди, до вогню, — озвався господар, коли тацю забрали, місіс Фейрфакс вмостилася зі своїм плетивом у куточку, а Адель водила мене за руку по кімнаті та показувала мені гарні книжки та прикраси на консолях та шифоньєрках. Ми послухались, як того і велів обов'язок; Адель хотіла вилізти мені на коліна, та їй наказали розважатися з Пілотом.