Джейн Ейр - Бронте Шарлотта

— Місіс Пул, — сказала вона, — обід для слуг от-от буде готовий. Ви підете вниз?

— Ні, поставте на тацю пінту портеру й шматок пудингу, я сама віднесу її нагору.

— А м'яса вам дати?

— Можна, тільки небагато, і кавалочок сиру. Оце й усе.

— А каші?

— Ні, поки що не треба. Я зійду на кухню перед чаєм і зварю собі сама.

Потім куховарка звернулася до мене й сказала, що місіс Фейрфакс чекає на мене з обідом. Я вийшла.

За столом я майже не слухала пояснень місіс Фейрфакс про те, як зайнялася запона. Мені не давала спокою загадкова вдача Ґрейс Пул, а ще більше я прагнула з'ясувати собі її становище в Торнфілді. Та найдужче мене бентежило питання, чому її цього ж ранку не забрали до в'язниці або чому містер Рочестер бодай не вигнав цю жінку зі служби. Він же якнайясніше висловив свою впевненість в її злочинному замірі. Яка ж така причина змушувала його покривати її? Чого він і мені велів мовчати? Справді дивно: гордий, запальний і свавільний джентльмен, здавалося, залежав від найнижчої із своїх підлеглих, і то такою мірою, що, коли вона вчинила замах на його життя, він не наважився прилюдно звинуватити її, а тим більше покарати.

Якби Ґрейс була молода й гарна, я б ще могла подумати, що інші, ніжніші, ніж обачність і страх, почуття спонукали містера Рочестера бути поблажливим. Але ж щодо такої зовсім негарної, літньої жінки, як Ґрейс Пул, ця думка не вкладалася в моїй голові. «Однак колись, — думала я, — й вона була молода та й доводилася ровесницею містерові Рочестеру. Місіс Фейрфакс сказала мені якось, що Ґрейс живе тут віддавна. Проте не думаю, щоб вона й молодою була гарна, хоч, як мені здається, своєрідність і сила характеру може врешті замінити жінці красу. Містер Рочестер любить сильні й ексцентричні натури, а Ґрейс таки ексцентрична. Що, коли якась примха (цілком можлива для такого запального й упертого чоловіка, як він) зробила його рабом цієї жінки, і тепер вона нишком впливає на нього — до цього призвела його необачність у минулому, якої він не може ані відкинути, ані забути". Щойно я це подумала, як перед моїми очима постала квадратна плоска постать Ґрейс Пул, її непривабливе, сухе, навіть грубе обличчя, і я сказала собі: «Ні, не може бути! Мій здогад неправильний! А проте, — підказував мені внутрішній голос, який усі ми чуємо в наших серцях, — ти й сама негарна, а містерові Рочестеру неначе й подобаєшся, в усякому разі, тобі так здається. А згадай останню ніч, згадай його слова, його очі, його голос!»

І справді, на хвилину я поновила в своїй пам'яті і його слова, і погляд, і голос. Я саме була в класі: Адель малювала, а я схилилася над нею і допомагала водити олівцем по паперу. Вона глянула на мене трохи здивовано.

— Що з вами, мадемуазель? — запитала вона. — Ваші пальці тремтять, як листя, а щоки червоні, як вишні.

— Я нахилилася, Адель, і кров ударила мені в голову. Вона стала малювати далі, а я думала.

Я хутенько прогнала від себе неприємні здогади щодо Ґрейс Пул: вони викликали в мені огиду. Порівняла себе з нею й виявила, що ми дуже неоднакові. Бесі Лівен сказала, що я зовсім як леді, і то була правда. Я таки схожа на леді. А тепер я ще краща, ніж була тоді, як мене бачила Весі. Не така худенька й не така бліда — стала здоровша й моторніша, бо пізнала й світлі надії, і приємні розваги. «Вже вечоріє, — подумала я собі, глянувши у вікно, — а я ще не чула сьогодні ні голосу, ні ходи містера Рочестера. Та до ночі я його напевне побачу. Зранку я боялася цієї зустрічі, а тепер дуже прагну її, моє довге чекання переросло в нетерпіння».

Коли зовсім смеркло й Софі забрала Адель до дитячої кімнати, мені ще дужче захотілося зустрітися з містером Рочестером. Я дослухалася до дзвінків унизу і до кроків Лі, яку він мав прислати по мене. Часом мені вчувалася й хода самого містера Рочестера, і я оберталася до дверей, які от-от мали рипнути і впустити його досередини. Та двері ніхто не відчиняв, тільки через вікно до кімнати вступив морок. Було ще не пізно: містер Рочестер часто посилав по мене о сьомій, а то й о восьмій годині, а зараз іще тільки шоста. Сьогодні, коли я так багато мала йому сказати, мої сподівання мене не обманять. Я хотіла завести мову про Ґрейс Пул і почути, що він відповість. Я вирішила спитати його навпростець, чи вірить він, що саме вона підпалила спальню, і коли так, чому тримає її лиходійство в таємниці. Мене мало непокоїло, що це може його роздратувати. Я частенько, і то досить охоче, дражнила його, а тоді заспокоювала, і моє чуття ніколи не дозволяло мені заходити надто далеко. Я не переступала ризикованих меж, уміла спинитися на краєчку. Завжди дотримуючись шанобливості, відповідної до мого становища, я впевнено й безстрашно заперечувала йому, коли вважала за потрібне, і це подобалось нам обом.