1Q84. Книга друга - Мураками Харуки

О восьмій вона прийняла душ, ставши перед дзеркалом у ванній кімнаті, ретельно зачесалася й ледь-ледь напомадила губи. Натягла на ноги панчохи. Одягла білу шовкову блузку, що висіла в шафі, й стильний костюм від Дзюнко Сімади. Кілька разів стряснувши й покрутивши тілом, припасувала бюстгальтер з пружинистим матеріалом, щоб хоч трохи збільшити розмір грудей. Напевне, думала про те саме сотні тисяч разів, стоячи перед дзеркалом. Зрештою, це її право — думати про це ще один раз. Нічого поганого в цьому нема. «Принаймні поки я живу, — розмірковувала вона, — можу думати будь-коли про будь-що. І ніхто мені за це не дорікатиме». Після того вона взула туфлі на високих каблуках від Шарля Журдана.

Зупинившись у передпокої перед дзеркалом на людський зріст, Аомаме перевірила, чи все на ній бездоганне. Піднявши трохи одне плече, подумала, що схожа на Фей Даневей з кінофільму «Афера Томаса Крауна», яка в ньому виступила в ролі незворушної, немов холодний ніж, розслідувачки страхової компанії. їй, холоднокровній і сексуальній, дуже личив діловий костюм. Звісно, Аомаме не скидалася повністю на Фей Даневей, але мала навколо себе принаймні щось з подібної атмосфери. Особливої атмосфери, що може витати лише навколо першокласної професіоналки. До того ж, в її сумці через плече містився холодний автоматичний пістолет.

Вона нап'яла на носа малі темні окуляри марки «Ray-Ban» і вийшла з квартири. Перейшла через вулицю навпроти у парк, стала перед дитячою гіркою, де минулого вечора сидів Тенґо, й відтворила в пам'яті вчорашню картину. «Дванадцять годин тому тут — через дорогу від мене — перебував реальний Тенґо, — думала Аомаме. — Спокійно сидів і довго дивився на два Місяці». Як і вона.

Подібна випадкова зустріч з Тенґо здалася їй майже чудом. А також своєрідним одкровенням. Щось привело його до неї. І ця подія, здавалося, сильно змінила щось в будові її організму. Відтоді, як Аомаме прокинулася, безперервно відчувала скрип в усьому тілі. Тенґо показався їй і пішов. «Ми не змогли ні поговорити, ні пригорнутися одне до одного, — думала Аомаме. — Але за цей короткий час він багато чого змінив у мені. Буквально перемішав, як ложкою какао, душу й тіло. Нутрощі й навіть матку».

Стоячи там хвилин п'ять, вона поклала одну руку на сходинку дитячої гірки й, злегка насупившись, гострим каблуком туфлі стукнула об землю. Насолоджувалася відчуттям того, як при цьому стрепенулася душа й тіло. Після того, вирішивши залишити парк, вийшла на широку вулицю й підхопила таксі.

— Спочатку їдьте до кварталу Йоґа, а потім столичною швидкісною автострадою номер три до Ікедзірі, — звеліла вона таксистові.

Ясна річ, він розгубився.

— Власне, який кінцевий пункт нашої поїздки? — спитав таксист байдужим тоном.

— Ікедзірі. Передусім.

— Але ж звідси до Ікедзірі пряма дорога набагато коротша. Якщо їхати до кварталу Йоґа, то доведеться зробити гак, а крім того, в таку ранню годину третя автострада до центру столиці забита. Транспорт майже не посувається вперед. Як завжди в середу.

— Байдуже, що дорога переповнена. Не має значення, сьогодні четвер, п'ятниця чи День народження Імператора. В усякому разі, в кварталі Йоґа виїжджайте на столичну швидкісну автостраду. Бо часу мені вистачить.

Таксист мав років тридцять п'ять з лишком. Був сухорлявий, білолиций, з продовгуватим обличчям. Скидався на лякливу травоїдну тварину. Його підборіддя випиналося вперед так, як у кам'яних скульптур на острові Пасха. Він дивився на Аомаме у дзеркало заднього виду й намагався прочитати, чи вона просто з глузду з'їхала, чи опинилася в якомусь скрутному становищі. Але нічого не міг збагнути. Особливо з її зображення в маленькому дзеркалі.

Аомаме вийняла із сумки гаманець і сунула під ніс таксистові новеньку, щойно віддруковану банкноту на десять тисяч єн.

— Решти не треба. І так само квитанції, — мовила вона коротко. — Тому я хотіла б, щоб ви без зайвих слів зробили те, що я сказала. Спочатку їдьте до кварталу Йоґа, а потім по столичній швидкісній автостраді до Ікедзірі. Навіть якщо потрапимо в затор, цієї плати, гадаю, вистачить.

— Звичайно, вистачить, але… — сказав таксист, усе ще сумніваючись. — Хіба на автостраді маєте якусь особливу справу?

Аомаме помахала банкнотою, неначе вимпелом.

— Якщо не поїдете, то мені доведеться пересісти в інше таксі. Якомога швидше вирішуйте, поїдете чи ні.