Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 - Мураками Харуки
Книга Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 - Мураками Харуки читать онлайн Современная проза / Социально-философская фантастика бесплатно и без регистрации.
Твори Харукі Муракамі вже більше двадцяти років полонять серця та вражають уяву мільйонів читачів у всьому світі. Народився письменник 1949 року у великому японському портовому місті Кобе. Закінчив відділення класичної драми престижного університету Васеда. Його перу належать романи «Слухай пісню вітру», «Китайський більярд 1973», «Погоня за вівцею», що разом з «Танцюй, танцюй, танцюй» склали тетралогію, об’єднану спільним героєм, який є часткою ланцюга таємничих подій. Молодий журналіст стає важливою ланкою в долях багатьох людей, пов’язаних єдиним комутатором — ЧОЛОВІКОМ-ВІВЦЕЮ, який дає малозрозумілу пораду… «Танцюй! Не переставай танцювати! Навіщо танцювати — не думай. Не шукай у цьому якогось змісту. Змісту немає. Як почнеш про це думати — ноги зупиняться… Твій контакт зі світом обірветься. Зникне назавжди… А тому не зупиняйся. І не переймайся тим, що це може здатися тобі дурістю. Стеж за ритмом і танцюй… Сил не шкодуй. І боятися нема чого. Ми розуміємо, ти втомлений. Втомлений і переляканий. Таке в житті буває з кожним… Танцюй!.. Іншої ради нема. Ти мусиш це робити… Поки звучить музика — танцюй!»
1 313 0 08:11, 05-05-2019Книгу Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 - Мураками Харуки читать онлайн бесплатно - страница 19
На ній була полотняна сорочка з короткими рукавами й білі протерті шорти. На лиці ніякої косметики, волосся — покуйовджене так, наче вона щойно прокинулася зі сну. І все-таки вона до себе вабила. В її зовнішності проглядало щось схоже на ту аристократичну гордовитість, яку я помітив ще в ресторані готелю на Хоккайдо. Тільки-но вона зайшла у вітальню, ми всі глибоко відчули, наскільки вона відрізняється від будь-кого іншого. Без її пояснень і демонстративних жестів.
Не промовляючи ні слова, вона підійшла до Юкі, запустила свої пальці в її волосся, довго тріпала ним, поки зовсім не розкуйовдила, а потім притиснулася носом до її скроні. Юкі не виявляла до цього особливого зацікавлення, але й не опиралася. Тільки кілька разів труснула головою й повернула волосся на своє місце. Однак тепер її прохолодне ставлення до матері зовсім різнилося від повної байдужості під час зустрічі з батьком. Тепер в її поведінці ледь-ледь проступав стриманий вияв щирого почуття. Здавалося, що між ними таки відбувається нікому іншому невидиме спілкування душ.
Аме та Юкі. Дощ і сніг. «Справді, якась дурниця, — подумав я. — Навіщо вибирати такі імена?». Правильно казав Хіраку Макімура — зовсім як прогноз погоди. Цікаво, якби в них народилася ще одна дитина — як вони її назвали б?
Аме та Юкі не перекинулися жодним словом. Ні «як здоров’я», ні «як живеться». Мати лише покуйовдила волосся дочки й тицьнулася носом їй у скроню. От і все. Після того підійшла до мене, сіла поряд, добула з кишені сорочки пачку «Сейлем», витягла одну сигарету й прикурила від картонного сірника. Поет приніс звідкись попільничку й елегантно поставив її на стіл. Так, наче вставляв вдалий епітет у відповідний рядок вірша. Аме кинула туди сірника, випустила з рота клубок диму і шморгнула носом.
— Вибачте. Ніяк не могла відірватися від роботи, — сказала вона. Така в мене вдача: не можу зупинитися посередині. Коли вже щось почну.
Поет приніс для Аме банку пива і склянку. Спритно однією рукою потяг за кільце на кришці банки й налив пива у склянку. Аме дочекалася, поки піна осіла, і випила одним ковтком півсклянки.
— Ну, то як довго ви зможете побути на Гаваях? — спитала вона мене.
— Не знаю, — відповів я. — Ще нічого не вирішив. Можливо, з тиждень. Зараз у мене відпустка. Та невдовзі доведеться повертатися до Японії та знову братися до роботи.
— Побули б довше. Тут так гарно!
— Авжеж, гарно, — погодився я.
«От тобі й на! — подумав я. — Вона мене й не слухає».
— А ви вже їли? — спитала вона.
— У дорозі сандвічами перекусили, — відповів я.
— А як у нас із обідом? — запитала вона поета.
— Наскільки я пам’ятаю, годину тому ми їли спагеті, — повільно й спокійним голосом відповів він. — Годину тому була дванадцята п’ятнадцять. Зазвичай люди називають це обідом. Як правило…
— Справді? — неуважно спитала Аме.
— Справді, — підтвердив поет. І, повернувшись обличчям до мене, всміхнувся. — Коли вона поринає в роботу, нічого не пам’ятає. Їла чи ні, де і що зараз робить — геть-чисто все забуває. Її пам’ять на чистий аркуш паперу обертається. Неймовірна зосередженість…
«Узагалі це, мабуть, не зосередженість, а скоріше, психічне захворювання», — раптом подумав я, та, звісно, вголос нічого не сказав. Просто мовчки сидів на дивані і ввічливо посміхався.
Аме довго дивилася порожніми очима на склянку з пивом, потім, ніби щось згадавши, взяла її в руку й надпила ковток.
— Знаєш, може, ми й обідали, але мені чомусь хочеться їсти. Адже я сьогодні навіть не снідала! — сказала вона.
— Послухай, я не хотів би здаватися прискіпливим, але якщо спиратися на факти, то о пів на восьму ранку ти з’їла великий тост, грейпфрут і йогурт, — пояснював Дік Норт. — І сказала: «Яка смакота!». І також: «Смачний сніданок — велика радість у житті!».
— Та начебто щось таке було… — погодилася вона й пошкрябала ніс пальцем. Потім, утупившись невидющими очима у простір, замислився над почутим. «Як у фільмі Хічкока», — подумав я. Що далі, то менше розумієш, де правда, а де брехня. І щоразу важче розрізнити, де нормальність, а де відхилення від неї.
— А все-таки в моєму животі порожньо, — сказала Аме. — Ти не проти, якщо я ще раз попоїм?
— Звичайно, не проти, — сміючись, відповів поет. — Це ж твій живіт, а не мій. Хочеш їсти — їж скільки влізе. Дуже добре, коли ти маєш апетит. У тебе завжди так. Якщо робота йде успішно, відразу їсти хочеш. Може, приготувати тобі сандвічі?
- В избранное
Вы уже всё прочитали? Предлагаем вам поделится своим отзывом от прочитанного! Ваш отзыв будет полезен читателям, которые еще только собираются прочитать эту книгу.
Оставить комментарий- Гость Дмитрий26 июнь 17:32 Приветствую! Готов купить ваш сайт knigov.ru, в том числе по цене выше рыночной. Меня зовут Дмитрий Купрацевич. В теме сайтов... Невеста Демона - Жданова Светлана
- Вова13 ноябрь 11:04 Самая лучшая книжка в мире спасибо это третья часть Я не гость Я не в гость Я не гость... Приключения Тома Сойера - Твен Марк
- Иван06 ноябрь 17:34 Очень интересная книга. Это третья часть. Первые две - "Контроль" и "Выбор". Спасибо автору.... Змееед - Суворов Виктор