Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 - Мураками Харуки

Потім я зателефонував додому Хіраку Макімурі. Трубку підняв П’ятниця і відразу з’єднав мене з господарем. Я коротко розповів про перебування з Юкі на Гаваях. Про те, що вона розслабилась, як слід відпочила й ніяких проблем не виникало.

— Прекрасно, — сказав він. — Я тобі дуже вдячний. Завтра ж подзвоню Аме. Грошей, до речі, вистачило?

— Ще й трохи залишилося.

— Використай їх як хочеш. І забудь про це.

— Я хотів вас запитати, — сказав я. — Про жінку…

— Он що! Ти про це… — байдуже відповів він.

— Власне, звідки вона?

— Із клубу дівчат за викликом. Ти сам міг би здогадатись, якби трохи подумав. Сподіваюся, ти з нею всю ніч не в карти грав?

— Та ні, я про інше. Як це з Токіо можна замовити жінку в Гонолулу? Хотілося б знати, як усе влаштовано. Просто із цікавості.

Хіраку Макімура на мить замислився. Напевне, над природою моєї цікавості.

— Якщо коротко — це схоже на міжнародну пошту з доставкою додому. Дзвониш у токійський клуб і просиш доставити в Гонолулу туди-то й туди, такого-то й такого числа, такої-то й такої години жінку. Токійський клуб зв’язується із клубом у Гонолулу, з яким у нього контракт, і в потрібний час жінку тобі привозять. Сплачуєш за послугу в Токіо. Місцевий клуб бере комісійні, а решту відсилає до Гонолулу. Там також беруть свої комісійні, а залишок передають жінці. Зручно, правда? Яких тільки систем нема на світі!..

— Та начебто, — погодився я. Виходить, міжнародна пошта…

— Так, за зручність треба платити! Будь-де на світі можеш отримати для постелі гарну жінку. Замовив її в Токіо — і їдь куди хочеш, там уже шукати не доведеться. І безпека гарантована. Ніякий «альфонс» не з’явиться. А крім того, все можна списати на представницькі витрати…

— А чи не могли б ви сказати мені телефонний номер цього клубу?

— Е ні, цього не можу. Це сувора таємниця. Її можна відкрити лише членам клубу. А щоб стати членом, доведеться пройти жорсткий відбір. Треба мати гроші, суспільне становище і довіру. В усякому разі, тобі це не світить. І не старайся. Досить і того, що я розповів тобі про цю систему і тим самим порушив зобов’язання дотримувати таємницю. І зробив я це просто зі щирої прихильності до тебе…

Я подякував йому за таку щиру прихильність.

— Ну, то як — добра жінка попалася?

— Аякже! — відповів я.

— Я радий. Бо просив послати якнайкращу, — сказав він. — І як її звати?

— Джун, — відповів я. — Як «червень» по-англійському.

— Джун, — повторив він. — Біла?

— В якому розумінні?

— Ну, білошкіра?

— Та ні… З Південно-Східної Азії.

— Як потраплю ще раз у Гонолулу, спробую…

Більше не було про що говорити — і, попрощавшись, я поклав трубку.

Після того я зателефонував Ґотанді. Як звичайно, його телефон функціонував у режимі автовідповідача. Я залишив на ньому повідомлення — мовляв, я повернувся в Японію, хочу, щоб ти подзвонив. А тим часом почало вечоріти, і я вирушив на Аояма купувати продукти. У «Кінокунія» знову набрав дресированих овочів. Мабуть, глибоко в горах Нагано пролягають поля, де дресирують їх на виживання для «Кінокунія». Широкі поля, напевне, обгороджені колючим дротом, — як у фільмі «Велика втеча» ^[45]. Можливо, зі сторожовою вежою та вартовими, озброєними кулеметом. І там, не сумніваюся, щось вимудровують із салатом і селерою, користуючись своїми антиовочевими методами, що виходять за межі нашої уяви. З думками про це я купив овочів, м’яса, тофу і квашенини. І повернувся додому.

Повідомлення від Ґотанди не надійшло.

Наступного ранку я поснідав у «Данкін Донатс» і, зайшовши в бібліотеку, переглянув газети за останні півмісяця. Звісно, я хотів дізнатись, як ведеться розслідування у справі Мей. Ретельно перегорнув газети «Асахі», «Майніті» та «Йоміурі», але не знайшов про це жодного рядка. Широко обговорювалися наслідки виборів, заява Левченка та питання поганої поведінки учнів середньої школи. Друкувалася також стаття про те, що в Білому Домі скасовано концерт гурту «Beach Boys» через неприйнятність їхньої музики. Хіба це справедливо? Якщо вже «Beach Boys» не пускають у Білий Дім, Майкла Джеґера довелося б тричі спалювати на вогнищі. Одначе про те, що в готелі на Акасака задушено панчохою жінку, нічого не повідомлялося.