РАЙ.центр - Дашвар Люко

— Совість маєш? — спитала Саню.

— Клянуся! Сміття викидаю щодня, — не зорієнтувався той.

— Що сміття! У нас люди — сміття! — кивком на Гоцика. — Бачиш? Жив собі хлопець, навчався, куток винаймав… За гроші! І що? Хазяйці в голову стукнуло — і хлопець на вулиці. А якби зима?

Невисокий худорлявий Саня глянув на кремезного Гоцика, подумки поставив хрест на забаганці спати, розкинувши руки. І ноги. Точно знав, що далі скаже Ліда. Але ж не здаватися без бою.

— Так. Зима… Це холодно… Але до зими ще… — боронився.

— З тобою поживе трохи, — перебила Ліда. Додала: — Нормально! Це якби вас троє було, тоді б — тіснувато…

Так Саня Макаров і Гоцик дістали новий досвід і пізнали, що то воно таке — спати удвох на одному проваленому дивані. Гоцикове тіло займало дві третини лежбища. Неабиякий аргумент. До того ж він вивчав філологію в Київському університеті і як майбутній філолог одразу запропонував Макарову:

— Нащо нам зайві звуки? Я — Гоцик, ти — Макар. О'кей?

— А як тебе називає мама? — поцікавився інтелігентний механік Макаров.

— Гоцик! — відрізав той і заспокоїв Макара: — Не бійся. Я — броня. Тепер на нашу територію і комар не залетить.

— А як же тебе з попередньої території витурили?

— Та нізвідки мене не витурили. У гуртожитку тирлувався, більше не хочу.

Тижні зо два Макар з Гоциком пристосовували свої космоси для співіснування у двадцяти семи квадратних метрах плюс веранда. Результати надихали. Крім незручності спати разом і різних розмірів одягу і взуття, що вважається нездоланною перешкодою для спільного студентського проживання, бо нащо такий сусід по кімнаті, коли ти в його джинси не влізеш, їм обом було по двадцять, вони обидва четвертий рік навчалися у столиці, любили однакові пиво, кіно і музику, шалено вболівали за київське «Динамо», дуже поважали кросівки «Nike» і команданте Ґевару, ненавиділи метросексуалів, а не вбивали їх тільки тому, що купили одну на двох туалетну воду «СНІС for men» від Кароліни Геррера.

— Де ці виродки з полірованими нігтями, а де Геррера! — виправдовувався Гоцик, надміру поливаючи себе спільним придбанням.

На третій тиждень дійшли до суті й поклялися: якщо Макар приведе на Костянтинівську дівчину, Гоцик ночуватиме на лавці у будь-якому з найближчих скверів. І Макар зробить те саме, якщо якась наївна дівка погодиться, щоби Гоцик давив її своєю масою.

— Треба знак вигадати, — міркував Макар. — Можна чіпляти на двері стикер із запискою. «Ходу нема», «Тобі у сквер!» чи «Иєс!»

— Дурня! — сказав філолог.

— Або малювати на дверях хрести. Чи зірочки. Маркером. Кожна дівчина — як збитий літак. Тобі синій маркер, мені — червоний. Ми пам'ятатимемо наші перемоги.

— Ліда нас повбиває.

— Тоді замикатися зсередини! — не здавався Макар.

Одного теплого жовтневого вечора Гоцик вставив ключа у двері й аж просяяв — двері були замкнені зсередини, а значить, у Макара сьогодні врешті — дівчина плюс секс. Гоцик намірився крикнути у замкнені двері щось оптимістичне, але згадав, як тиждень тому вони з Макаром були на футболі і після влучного удару Мілевського він так бурхливо порадів за улюблене «Динамо», що Макар не втримався на лаві, смикнувся і впав спиною назад.

— Мовчу! — прошепотів. Навшпиньки по веранді до виходу.

Сів на лавку у дворику, запалив «Прилуки»… і вирішив у сквер не ходити. Краще під вишнею у дворі перекантуватися. Переваг — до біса! Макарові ж доведеться під ранок двері відімкнути, дівчину випустити, і тоді він, Гоцик, роздивиться її на власні очі, а коли згодом Макар брехатиме: «Ноги — від шиї, груди — п'ятий розмір, очі з поволокою, темперамент звірячий» та іншу дурню, він, Гоцик, безбожно жорстоко поверне Макара у сувору реальність, бо точно знатиме, звідки ростуть ті ноги, наскільки затягнуть ті груди і скільки туману в тих очах.

— Ні! Не піду до скверу, — порадів уголос. Затягся. Аж з арки у дворик — Макар.

Гоцик підскочив.

— Макаре, у нас… — і цигарка з рота випала. — Ти… Звідки?

— Наші збиралися в гуртожитку… Нова забава — трохи сексу із заплющеними очима… А що?

— У нас двері зсередини замкнені. Я думав, ти з якоюсь…

— Та ні. Мені й гуртожитських експериментів поки що вистачає.

— Так у нас двері зсередини замкнені!

— Може, ти ключ криво вставляв?..

— Погано ти мене знаєш, Макаре! У мене нічого криво не буває.