1Q84. Книга друга - Мураками Харуки

— Нічого не вдієте, — сказала дівчина.

— З тим, що мало відповідей? Чи з тим, що вона пропала?

На це Фукаері не відповіла.

Не дочекавшись відповіді, Тенґо налив чаю у дві чашки.

— З цукром?

— Одну ложку, — відповіла вона.

— З лимоном чи молоком?

Фукаері хитнула головою. Тенґо висипав ложку цукру в чашку, повільно розмішав й поставив перед дівчиною. А сам, з чашкою самого чаю, сів за столом навпроти.

— Секс подобався? — знову запитала Фукаері.

— Чи подобався секс із подружкою? — перепитав Тенґо, поставивши звичний знак запитання.

Дівчина кивнула.

— Гадаю, подобався, — відповів Тенґо. — Більшості людей подобається секс із приємною особою протилежної статі.

«І крім того, — подумав він, — вона була вправною в сексі так само, як селянин у зрошенні землі. Любила випробовувати різні способи».

— Вас засмутило те, що вона перестала приходити? — спитала Фукаері.

— Можливо, — відповів Тенґо. І ковтнув чаю.

— Бо не можете займатися сексом?

— Звичайно, й тому.

Якусь хвилю Фукаері знову видивилася на Тенґо. Здавалося, ніби думала про секс. Але, безперечно, ніхто не знав, про що вона насправді думає.

— Ти голодна? — спитав він. Дівчина кивнула.

— Майже нічого не мала в роті від самого ранку.

— Я приготую щось поїсти, — сказав Тенґо. Він також від самого ранку не їв майже нічого й відчував голод. І поки що нічого не придумав, як тільки взятися до приготування їжі.

Поки у рисоварці варився промитий рис, Тенґо готував суп із місо,^[12] морської капусти й цибулі, смажив сушену ставриду, вийняв з холодильника тофу й зробив імбирову приправу. Натер редьки, розігрів у каструлі залишки варених овочів, додав до них маринованої ріпи й маринованої сливи. Коли його здоровенна постать рухалася сюди-туди, маленька кухня здавалася ще тіснішою. Однак сам Тенґо не відчував від цього особливої незручності. Він уже давно звик до життя, в якому обходився щонайменшим.

— Вибач, що можу приготувати найпростіші страви, — сказав Тенґо.

Фукаері уважно спостерігала за його спритними рухами в кухні й, зацікавлено оглядаючи наслідки його роботи, розставлені на столі, мовила:

— А ви добре вмієте куховарити.

— Бо тривалий час живу сам-один. Швидко варю і швидко їм. Це стало звичкою.

— Завжди їсте самі.

— Ага. А ось так, як зараз, разом з кимось за одним столом, їм рідко. З тією жінкою один раз на тиждень тут обідав. Однак вечеряти з кимось давно не доводилося.

— Хвилюєтеся? — спитала Фукаері.

Тенґо хитнув головою.

— Ні, особливо не хвилююся. Це — звичайна вечеря. Тільки трохи дивна.

— Я завжди їла з людьми. Бо з дитинства жила разом з ними. І в домі сенсея випадало сидіти за столом з різними гістьми. До нього часто вони приходили.

Фукаері вперше вимовила стільки речень за одним разом.

— Але у сховищі ти сама їла? — поцікавився Тенґо.

Дівчина кивнула.

— Де було твоє сховище?

— Далеко. Сенсей його мені підшукав.

— І чим же ти харчувалася?

— Готовими до вживання продуктами. У пачках, — відповіла вона. — Ось таких страв, як зараз, давно не їла.

Кінчиками хасі^[13] Фукаері довго очищувала ставриду від кісток. Підносила до рота й неквапливо жувала. Наче смакувала чимось рідкісним. Потім ковтнула супу, оцінила його смак, а після того, поклавши хасі на стіл, задумалася.

Приблизно о дев'ятій Тенґо здалося, ніби десь далеко прокотився неголосний грім. Ледь-ледь відслонивши штору, він побачив, як по темному небу одна за одною пливли зловісні хмари.

— Так, як ти казала, погода дуже збурилася, — заслонивши штору, сказав Тенґо.

— Бо карлики бешкетують, — із серйозним виразом обличчя сказала Фукаері.

— Якщо карлики бешкетують, то погода зазнає різкої зміни?

— Як коли. Бо погода залежить від того, як її сприймають.

— Питання в тому, як її сприймають?

Фукаері хитнула головою.

— Не знаю.

Не знав цього й Тенґо, Погода здавалася йому цілком незалежним об'єктивним станом. Але дискусія на цю тему, напевне, нічого не дала б. Тому він вирішив поставити інше запитання:

— Може, карлики на щось сердяться?

— Їх щось дратує, — відповіла дівчина.

— Що саме?

Фукаері хитнула головою.

— Скоро зрозумієте.