Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1 - Мураками Харуки

Інша подружка прийшла в барвистій сукні та з окулярами на носі. Досі я не знав, що бувають повії з окулярами. А виявилося, що таки є. І хоч «розкішною» назвати її не випадало, вона здавалася мені дуже спокусливою. Тонкі пальці рук, стрункі ноги, чудова засмага на обличчі. Сказала, що днями вернулася з острова Гуам — купалася там цілий тиждень. Коротке волосся, акуратно підібране невидимими булавками. На зап’ясті срібний браслет. Рухи жваві, шкіра гладка, пружна як у хижого звіра.

Дивлячись на цих двох дівчат, я раптом згадав свій клас у середній школі. З тією чи іншою відмінністю в кожному класі були обидва типи дівчат — елегантна вродливиця і жвава спокусниця. «Сьогодні — як на зустрічі колишніх однокласників», — подумав я. Точніше — на її другій частині, у вузькому колі найближчих друзів, після офіційної, коли вже напруження спало. Звісно, безглузда асоціація, але саме так мені здалося. А ще я збагнув, чому Ґотанда так з ними розслаблявся. Видно, раніше він уже переспав з кожною, бо привіталися вони легко, без жодних церемоній. «Привіт!» — «Як життя?» — і так далі в такому ж дусі. Ґотанда відрекомендував мене — мовляв, шкільний товариш, тепер пописує всілякі тексти. «Раді познайомитися!» — всміхаючись, відповіли дівчата. Усмішкою, яка ніби промовляла: «Будь спокійний. Ми всі тут друзі». Такого роду усмішками, які в реальному світі не зустрічаються. «Радий познайомитися!» — сказав і я.

Потім ми сиділи на підлозі, лежали на дивані, пили бренді з содовою і, слухаючи Джо Джексона, гурти «Сhic» та «Аlаn Рагsоns Ргоjесt», розмовляли про всяку всячину. Панувала атмосфера повного розслаблення. Нею насолоджувалися і ми з Ґотандою, і дівчата. Ґотанда вибрав дівчину в окулярах як пацієнтку й показував на ній, як грав роль стоматолога. Виходило в нього справді майстерно. Краще, ніж у справжнього стоматолога. Нічого й казати, талант!

Ґотанда сидів поряд з дівчиною і щось шептав їй на вухо, а вона раз по раз хихикала. А тим часом розкішна дівчина притулилася легенько до мого плеча й стиснула мені руку. Від неї ширився дивовижний запах. «Справді як на зустрічі колишніх однокласників», — подумав я вдруге. Тоді я не могла тобі сказати… Але ти справді мені подобався… І чому ти не спокусив мене?..Мрія кожного чоловіка, кожного підлітка. Ідеальний образ… Я обійняв її за плече. Вона заплющила очі й уткнулася носом мені під вухо. Потім приклала губи до шиї і ніжно поцілувала. І саме тоді я раптом помітив, що ні Ґотанди, ні його співрозмовниці в кімнаті вже нема. Мабуть, усамітнилися у спальні. «Може, трохи пригасимо світло?» — сказала вона. Я намацав на стіні вимикач, погасив люстру, і ми залишилися при кволому світлі настільної лампи. І тоді я почув, що замість платівки грає касета. «Іt’s Аll Оver Nоw, Ваby Вluе» Боба Ділана.

— Роздягни мене, тільки повільно, — прошепотіла вона мені на вухо. Я послухався — повільно зняв з неї светр, потім, спідничку, потім блузку і нарешті панчохи. Машинально збирався всі ці речі акуратно поскладати, але відразу збагнув, що нема такої потреби, й залишив їх на підлозі. У свою чергу, вона роздягла мене. Зняла краватку від Армані, потім «лівайси», потім сорочку. І в маленькому гладкому бюстгальтері й трусиках встала переді мною.

— Ну як? — спитала вона, всміхаючись.

— Чудово! — відповів я. Прекрасне тіло. Сповнене життя, чисте і надзвичайно сексуальне.

— Як «чудово»? — допитувалася вона. — Висловишся зрозуміліше — отримаєш винагороду.

— Згадав минуле. Шкільні роки… — сказав я щиро.

Якийсь час вона дивилася на мене, здивовано примруживши очі, й усміхалася.

— А ти — трохи унікальний!

— А що, погано відповів?

— Зовсім ні! — відповіла вона і, підійшовши до мене, зробила те, чого за всі тридцять чотири роки ніхто мені ніколи не робив. Щось делікатне і водночас сміливе, до чого так просто не можна додуматися. А втім, хтось таки додумався… Я розслабився, заплющив очі й поплив за течією. Чогось подібного в своєму сексуальному досвіді я не зазнавав.

— Непогано, правда? — прошепотіла вона мені на вухо.

— Непогано, — відповів я.

Від цього, як від прекрасної музики, заспокоювалася душа, приємно мліло тіло й пропадало відчуття часу. Витончена інтимна близькість, лагідна гармонія часу і простору, досконале спілкування в обмеженій формі… І до того ж, усе за рахунок списаних витрат. «Непогано», — повторив я. А що співав Боб Ділан? «Нагd Rаin»… Я ніжно притиснув її до себе. Дивна річ — обіймати розкішну дівчину під Боба Ділана за рахунок списаних витрат. У старі добрі 60-і ніхто такого не придумав би.