РАЙ.центр - Дашвар Люко

— Повернуся, — прошепотів. І пішов геть.

На Труханів острів прийшов із пакетом харчу.

— Їж, — сказав Максу. — Завтра сили знадобляться…

Розпалили багаття. Чорна ніч, білий пісок, червоне полум'я. Три чисті кольори не змішувалися, неслися вгору за течією, до межиріччя Дніпра і Десни.

— Все рухнуло, — почав Макс. — Раніше я чітко знав, чого хочу від життя і як досягатиму цього, а тепер… Тепер у цьому нічному вогнищі більше сенсу, ніж у всьому попередньому житті.

— І чого ти хотів від життя? — спитав Гоцик.

— Простих речей. Працювати. Стати успішним. Заробити грошей, купити квартиру…

— Ще одну?

Макс сумно посміхнувся.

— Діти заможних батьків так само мріють бути самостійними. Завдяки власним мізкам. Коли батьки дають тобі гарну освіту — це нормально. А коли у двадцять чотири роки ти отримуєш від них квартиру — це вже ляпас. Більшість моїх друзів… Теж із заможних родин… Вони орендують квартири, щоб не залежати від батьківських грошей. Самостійно заробляють. Це нормально.

— А я… філологом буду, — раптом зітхнув Гоцик. — Отака фіґня!

— Фіґня?

— Звичайно, що фіґня! Схотів мамі приємне зробити. Мрія у неї така — щоби син універ закінчив. А воно мені… Я би коней розводив. Оце діло. Люба сміялася — «філолог-коневод»…

Замовк.

Макс відвів очі від гарячого полум'я, втопив у темній воді.

— Ти тільки не… Я хотів спитати… У Люби… У Люби був хтось… до мене?

Гоцик криво усміхнувся. Зітхнув. Опустив голову.

— Ні. Не було…

Володимир Гнатович повернувся додому чітко опівночі. Женя йому з порога — трах! Три новини одразу! Макс зник, на дзвінки не відповідає — раз. Невідомий ідіот доповів, що у якійсь лікарні вирубили світло, — два! І третє — Марта торохтіла, що під Сердюковим кабінетом бомж улаштував скандал.

Сердюк почув головне — Коноваленко ще у грі. Розлютився, аж помолодшав на вигляд: очі заблищали, щоки розчервонілися.

— Я Макса під твою відповідальність, мать твою, залишив! — жбурляв по вітальні усім, що під руку втрапляло. — От і шукай його тепер, мать твою… Ти без мене хоч щось зробити можеш?

— Вово, стули хлебало! — закричала у відповідь пані Женя. І — все. Аут. Перекричати пані Женю під силу хіба що бізону під час шлюбних ігор.

— Нікуди він не подінеться, — буркнув. Зачинився у кабінеті — пішли ви усі під три чорти. У нього складніша задачка, ніж дорослого сина, як мале дитя, шукати. І взагалі — він рятує цього бовдура Макса! Хоча… Тепер справа не тільки у Максові, тій дівчині та пришелепуватому свідку. Хай би що — тепер Сердюк просто зобов'язаний знищити Коноваленка. Справа честі.

Значить, цей покидьок вирубив світло в лікарні? Як? Кинувся телефонувати, за п'ять хвилин знав — у райцентрі серйозна аварія на підстанції. «Кумекає, сука!» — подумав. Ухопив олівець, ну схеми окреслювати. Завезти з військової частини дизель-генератори — безпосередньо до лікарні. Благодійна акція. Хто у нас міністр оборони?.. Через кого на нього натиснути? Варіант другий…. Сердюка перемкнуло — не ворушаться думки. Поснули? А Рома Шиллєр не спить?

Сердюк набрав Шиллєра:

— За п'ять хвилин щоби був у мене.

На диво бадьорим голосом «мордодєл» відповів. — мчить. Сердюк відрубав зв'язок, насупив брови — підозріло… Цікаво, чим так активно займався Рома у цю пізню годину?

Рома Шиллєр до опівночі й не присів. Привіз дядька в елітний нічний клуб «Квадроавтомато». Провів службовим коридором до окремого кабінету, посиланого розкішшю, як новорічна ялинка снігом: килими, картини, бронза в статуетках, крізь кришталь світять лампи з двадцяти різних точок, дивани, крісла, величезний монітор навпроти крісел, ще один, менший, на невеликому столі, зо два десятки пляшок з брендовими етикетками.

Стіни кабінету, про існування якого не здогадувалися навіть постійні відвідувачі «Квадроавтомато», не вміли говорити, а то би розповіли чимало цікавого про людей, які тут дискутували, пили, билися, цілувалися, ґвалтували чи просто розслаблялися, курили травку, танцювали голими чи справляли нужду просто на килими. Та й самі ці люди навряд чи здогадувалися, що усі їхні розмови, пиятику тощо безперервно фіксує прихована камера і такий собі Рома Шиллєр власноруч обробляє інформацію, бо зайва людина — то зайвий клопіт, і передає у розпорядження Володимира Сердюка.

— Відпочивайте, — показав дядькові на диван. — Тут вас не знайде жоден Коноваленко.