Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин

І тут чиєсь тіло впало повз вирву в мурі, і закляття полетіли з темряви, влучаючи в стіну за їхніми головами.

— Лягай! — крикнув Гаррі, коли ніч розкололи нові закляття. Удвох з Роном вони схопили Герміону й потягли на підлогу, а Персі й далі лежав на Фредовому тілі, закриваючи його від подальших ушкоджень. А коли Гаррі закричав: — Персі, ходім, треба йти! — він тільки головою похитав.

— Персі! — Гаррі побачив сліди сліз, що посмугували вкрите пилом Ронове лице, коли той смикнув старшого брата за плече, проте Персі не зрушив з місця. — Персі, ти вже нічим йому не допоможеш! Ми мусимо…

Герміона заверещала, і Гаррі, обернувшись, не мусив питати чому. Потворний павук, завбільшки з легковий автомобіль, пролазив крізь діру в стіні—у бій вступали нащадки Араґоґа.

Рон з Гаррі крикнули одночасно. їхні закляття зітнулися, потвора полетіла спиною вниз, жахливо дриґаючи лаписьками, і зникла в темряві.

— Він не один! — крикнув Гаррі друзям, зазираючи крізь отвір у мурі, роздовбаний закляттям. На будинок дерлися нові павуки, випущені із Забороненого лісу, в який, мабуть, проникли смертежери. Гаррі метнув на них приголомшливе закляття, влучив у вожака, той упав на інших, збиваючи їх униз, і всі вони щезли з очей. Нові закляття шугонули у Гаррі над головою — аж волосся йому розкуйовдилось.

— Ідемо звідси, НЕГАЙНО!

Підштовхнувши в спину Герміону й Рона, Гаррі нахилився, щоб попід пахви підняти вбитого Фреда. Персі зрозумів, що

хоче зробити Гаррі, перестав припадати до тіла й допоміг. Разом, низько згинаючись, щоб уникнути заклять, що летіли знадвору, вони відтягай Фреда вбік.

— Сюди, — сказав Гаррі, й вони поклали вбитого в нішу, де раніше стояли лицарські обладунки. Йому не вистачало духу дивитися на Фреда, тому, переконавшись, що тіло сховане надійно, Гаррі кинувся навздогін за Роном і Герміоною. Мелфой і Ґойл уже десь зникли, проте в кінці коридору, всіяного скалками розбитих шибок, серед куряви, падаючого каміння і штукатурки бігало туди й сюди багато людей, і годі було розібрати, друзі це чи вороги. Завернувши за ріг, Персі раптом заревів, наче бугай: — РУКВУД! — і кинувся за високим чоловіком, що переслідував двох учнів.

— Гаррі, сюди! — закричала Герміона.

Вона затягла Рона за якийсь гобелен. Вони почали там борюкатися, і на якусь божевільну мить Гаррі було подумав, що вони знову там обіймаються, але потім побачив, що то Герміона намагається втримати Рона, не дає йому бігти за Персі.

— Послухай мене… ПОСЛУХАЙ, РОНЕ!

— Я хочу допомогти… я хочу вбивати смертежерів… Лице його було скривлене болем, укрите пилюкою й ди мом, він увесь тремтів з лютості й розпуки.

— Роне, тільки ми можемо з цим покінчити! Будь ласка… Роне… нам потрібна змія, ми повинні вбити змію! — дово дила йому Герміона.

Гаррі розумів, що відчуває Рон: гонитва за ще одним горо—краксом не давала радості помсти. Він і сам хотів битися, карати їх — тих, що вбили Фреда, а ще він хотів розшукати решту Візлів, і понад усе — переконатися, упевнитися, що Джіні не… та він і думки такої не міг допустити…

— Ми будемо битися! — наполягала Герміона. — Доведеть ся битися, щоб добратися до змії! Тільки не забуваймо, що повинні зробити саме ми! Тільки ми це можемо зупинити!

Вона теж плакала й витирала сльози роздертим і обсмаленим рукавом, а тоді кілька разів глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, і, все ще міцно тримаючи Рона, повернулася до Гаррі:

— З'ясуй, де зараз Волдеморт, бо змія ж має бути з ним. З'ясуй, Гаррі… зазирни в нього!

Чому це було так легко? Тому, що його шрам уже кілька годин палав, прагнучи донести до нього Волдемортові думки Він заплющив очі, виконуючи її команду, й одразу крики вибухи й безладні звуки бою вщухли і стали ледве чутні немовби він перебував далеко—далеко…

Він стояв серед покинутої, проте на диво знайомої кімнат з обшарпаними шпалерами, з вікнами, забитими дошками. Звуки битви сюди долинали, однак були приглушені й далекі. Крізь єдине вільне від дощок вікно виднілися віддалені спалахи біля замку, але в самій кімнаті було темно, бо одна гасова лампа не могла її освітити.

Він крутив у руках чарівну паличку, дивився на неї, але думками був у тій загадковій кімнаті в замку, яку міг знайти лише він, бо щоб її виявити, як і легендарну Таємну кімнату, треба мати дуже тонкий, лукавий і допитливий розум… він не сумнівався, що діадеми хлопець не знайде… втім, ця Дамблдорова маріонетка і так зайшла набагато далі, ніж він сподівався… занадто далеко…