Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин

— Перестаньте! — розпачливо крикнула Герміона. Зляканий Гаррі озирнувся саме в ту мить, коли вона розридалася над "Спелменовою абеткою складів".

— Ой, не треба, — забідкався Гаррі, злазячи із старенької розкладачки. — Герміоно, я не хотів тебе засмутити…

Однак Рон стрімко вискочив з ліжка, аж заскреготали іржаві пружини, і підбіг до неї перший. Однією рукою пригорнувши Герміону, другою він виловив у кишені джинсів бруднющу носову хустинку, якою перед цим витирав на кухні плиту й духовку. Схопив чарівну паличку, націлив на цю ганчірку й сказав: — Терґеоі

Паличка висмоктала майже увесь жир. Рон із вельми задоволеним виразом вручив ще паруючу хустинку Герміоні.

— Ой… дякую, Роне… вибачте мені… — Вона висякалася й почала гикати. — Це ж так жах—хливо, правда? 3—зразу після Дамблдора… Я просто н—не можу уявити мертвого Дикозора, він завжди був такий живучий!

— Ага, це так, — Рон міцніше її пригорнув. —А знаєш, що він би нам сказав, якби був тут?

— П—постійна пильність, — витерла очі Герміона.

— Правильно, — кивнув Рон. — Порадив би нам зробити висновки з того, що сталося з ним. А мій висновок — не довіряти тому боягузливому вилупку Манданґусу.

Герміона невпевнено всміхнулась і нагнулася по книжки. Наступної миті Рон відсмикнув руку від її плеча і Герміона впустила йому на ногу "Жахливу книгу жахіть". Книжка вирвалася з паска, яким була обв'язана, й боляче гризнула Рона за гомілку.

— Вибач мені, вибач! — забідкалася Герміона, а Гаррі тим часом віддер книжку від Ронової ноги і знову надійно її обв'язав.

— А що ти робитимеш з цими книжками? — поцікавився Рон, шкандибаючи до ліжка.

— Хочу вирішити, які нам треба взяти з собою, — пояснила Герміона. — Коли будемо шукати горокракси.

— О, точно, — ляснув себе по лобі Рон. — Я ж і забув, що полювати на Волдеморта ми будемо в пересувній бібліотеці.

— Ха—ха, смішно, — саркастично відказала Герміона, дивлячись на "Спелменову абетку складів". — Цікаво… чи доведеться нам перекладати руни? Цілком можливо… краще її взяти, про всяк випадок.

Вона кинула абетку на більшу купу і взяла "Історію Гоґвортсу".

— Слухайте, — сказав Гаррі.

Він випростався. Рон і Герміона подивилися на нього з дивною сумішшю покори й небажання коритися.

— Я знаю, що після Дамблдорового похорону ви казали, що хочете податися зі мною, — почав Гаррі.

— Почалося, — закотив очі Рон.

— Ми так і знали, — зітхнула Герміона й знову взялася за книжки. — Я таки візьму "Історію Гоґвортсу". Навіть якщо ми туди більше не повернемось. Мені буде погано без неї…

— Послухайте! — повторив Гаррі.

— Ні, Гаррі, це ти послухай, — відказала Герміона. — Ми йдемо з тобою. Це було вирішено багато місяців тому… навіть років.

— Але…

— Заткнися, — порадив Рон.

— …ви добре все обміркували? — наполягав Гаррі.

— Зараз скажу, — Герміона зі злістю жбурнула на купу непотрібних книжок "Трапези з тролями". — Я вже кілька днів складаю речі, щоб ми були готові вирушити будь—якої миті, а це, якщо хочеш знати, потребувало доволі складних чарів, не кажучи вже про викрадення всіх Дикозорових запасів багатозільної настійки прямо з—під носа Ронової мами.

— А ще я видозмінила пам'ять своїм батькам, і вони тепер переконані, що насправді їх звати Вендел та Моніка Вілкінзи, що вони все життя мріяли переселитися в Австралію, і нарешті переселились. Це щоб Волдемортові важче було їх вистежити й витягти інформацію про мене… а то й про тебе, бо я, на жаль, багатенько їм про тебе розповідала.

— Якщо я вцілію після нашого полювання за горокраксами, то знайду маму з татом і розвію чари. А якщо ні… я застосувала досить добрі чари, вони їм забезпечать спокійне й щасливе життя. До речі, Вендел і Моніка Вілкінзи не знають, що в них є дочка.

Герміонині очі знову наповнилися слізьми. Рон ще раз встав із ліжка, ще раз її пригорнув і сердито зиркнув на Гаррі, немовби докоряючи за відсутність такту. Гаррі не знав, що й казати, тим більше, що незвично було бачити, як Рон повчає інших тактовності.

— Я… вибач, Герміоно… я не…

— Не знав, чи ми з Роном розуміємо, що може статись, якщо ми подамося з тобою? То ми розуміємо, Роне, покажи Гаррі, що ти зробив.

— Не—а, він же щойно їв, — завагався Рон.

— Показуй, нехай знає!

— Ну, добре. Гаррі, йди сюди.

Рон уже вдруге забрав руку з Герміониних плечей і поплівся до дверей.