Гаррі Поттер і Таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин

Гаррі уявив, що сказали б дядько Вернон і тітка Петунія, якби він спробував обговорити з ними свою майбутню чаклунську кар’єру. Хоч не можна сказати, що йому бракувало порадників: Персі Візлі був радий поділитися своїм досвідом.

— Гаррі, все залежить від того, чого ти хочеш досягти, — пояснював він. — Завжди варто вчасно подумати про майбутнє, тому я раджу тобі вивчати віщування. Дехто каже, ніби несерйозним вибором є маґлологія, але особисто я вважаю, що чарівники повинні добре знати немагічну громаду, а надто, коли збираються з ними співпрацювати, — візьми мого батька — він постійно мусить мати справу з маґлами. А мій брат Чарлі завжди любив працювати на свіжому повітрі, тому й вирішив вивчати догляд магічних істот. Відчуй, до чого тебе найдужче тягне.

Але Гаррі відчував, що його тягнуло тільки до одного — до квідичу. Зрештою, він вибрав ті самі предмети, що й Рон: коли в нього щось не вийде, поруч завжди буде приятель, який йому допоможе.

* * *

У наступному матчі з квідичу Ґрифіндор зустрічався з Гафелпафом. Вуд наполягав на щоденних тренуваннях після вечері, тож Гаррі майже не лишалося часу на щось інше, окрім квідичу й домашніх завдань. Чи то через дедалі плідніші тренування, чи через відсутність постійних дощів, але йдучи до спальні напередодні суботнього матчу, Гаррі відчував, що шанси Ґрифіндору здобути кубок з квідичу ще ніколи не були кращими.

Але його бадьорий настрій тривав не довго. Нагорі на сходах, які вели до спальні, він зіткнувся з розгубленим і вкрай приголомшеним Невілом Лонґботомом.

— Гаррі, я не знаю, хто це зробив! Я зайшов і бачу…

Боязко поглядаючи на Гаррі, Невіл штовхнув двері до спальні.

Усі речі з Гарріної валізи були розкидані по кімнаті. На підлозі валялася розірвана мантія. З ліжка зірвали білизну, а з тумбочки хтось витяг шухляду і все, що в ній було, висипав на матрац.

Ошелешений Гаррі підійшов до ліжка, наступаючи на вирвані сторінки «Трапези з тролями».

Коли вони з Невілом почали знову застеляти ліжко, до спальні увійшли Рон, Дін і Шеймус.

— Що тут таке, Гаррі? — голосно запитав Дін.

— Не уявляю, — відповів Гаррі.

Рон тим часом оглядав мантію. Усі кишені були вивернуті.

— Хтось тут щось шукав, — сказав Рон. — Нічого не пропало?

Гаррі почав збирати свої речі, кидаючи їх у валізу. Лише коли жбурнув туди останню з Локартових книжок, він зрозумів, чого бракувало.

— Пропав щоденник Редла, — сказав він упівголоса до Рона.

— Що?

Гаррі кивнув головою на двері до спальні, і Рон вийшов з кімнати слідом за ним. Вони побігли до напівспорожнілої ґрифіндорської вітальні й сіли біля Герміони, яка самотньо читала книгу «Як розуміти стародавні руни».

Герміона була вражена новиною.

— Але ж… украсти міг тільки ґрифіндорець! Більше ніхто не знає нашого пароля! — Саме так, — погодився Гаррі.

Наступного ранку, коли вони прокинулись, їх привітало яскраве сонячне світло й легенький свіжий вітерець.

— Ідеальні умови для квідичу! — завзято вигукнув Вуд за ґрифіндорським столом, накладаючи яєшню на тарілки своїх гравців. — Гаррі, на, бери, тобі треба добре підкріпитися.

Гаррі розглядав ґрифіндорський стіл, навколо якого тіснилися учні, й думав, чи не сидить десь поміж ними новий власник Редлового щоденника. Герміона наполягала, щоб він повідомив про крадіжку, але Гаррі ця думка не подобалась. Довелося б розповісти комусь із учителів про щоденник — а хто тепер пам’ятає, за що Геґріда вигнали зі школи п’ятдесят років тому?

Гаррі не хотів ворушити ті давні події. Коли він вийшов з Великої зали разом з Роном і Герміоною, щоб узяти квідичну форму, до всіх його тривог додалася ще одна, і то дуже серйозна. Тільки–но він поставив ногу на мармурову сходинку, як почув знову:

— Цього разу я вб’ю!.. Розірву!.. Пошматую!.. Гаррі зойкнув, а Рон з Герміоною злякано відсахнулися від нього.

— Голос! — сказав, озираючись, Гаррі. — Я щойно чув його знову! А ви?..

Вирячивши очі, Рон похитав головою. А от Герміона ляснула себе долонею по чолі.

— Гаррі, я, здається, зрозуміла! Я мушу піти в бібліотеку!

І вона побігла сходами нагору.

— Що вона зрозуміла? — розгублено мовив Гаррі. Він і далі озирався, аби з’ясувати, звідки лунав той голос.

— Хе, чого не розумію я, — похитав головою Рон.

— Але чому вона побігла до бібліотеки?