Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин

— Ні, ні, я напівкровний, я полукровець, кажу вам! Мій батько чаклун, був чаклуном, перевірте! Аркі Алдертон, відомий конструктор мітел, перевірте його, кажу вам… заберіть руки, заберіть від мене руки…

— Це тобі останнє попередження, — пролунав шовковий голос Амбридж, магічно посилений, щоб його чітко було чути попри відчайдушні крики того чоловіка. — Якщо впиратимешся, тебе засудять до Цілунку дементора.

Чоловік перестав кричати, однак його глухі ридання й далі долинали в коридор.

— Заберіть його, — звеліла Амбридж.

У дверях судової зали з'явилося двоє дементорів, що напівзогнилими, вкритими струпами руками тягли чаклуна, здається, непритомного. Вони посунули з ним далі коридором, і незабаром їх поглинула темрява, яку вони мовби волочили за собою.

— Наступна… Мері Катермол, — оголосила Амбридж. Підвелася, трясучись з голови до ніг, маленька жіночка з гладенько зачесаним і скрученим у вузол чорнявим волоссям, у довгій простій мантії. На її обличчі не було ані кровинки. Гаррі бачив, як вона здригнулася, минаючи дементорів.

Він діяв інстинктивно, навіть не подумавши, просто тому, що не міг бачити, як вона самісінька заходить у темницю. Коли двері майже зачинилися, він прослизнув услід за нею в судову залу.

Це було інше приміщення, не те, в якому колись проходив розгляд його справи про незаконне використання чарів. Воно було набагато менше, хоча стеля була така ж висока, тому в людини виникала клаустрофобія, ніби її кинули на дно глибокого колодязя.

Там теж стовбичили дементори, додаючи залі своєї крижаної аури. Наче безликі вартові, вони розташувалися в кутках, найдальших від високого, піднятого над підлогою, помосту. За балюстрадою на помості сиділа Амбридж, з одного боку від неї сидів Якслі, а з другого — Герміона. Обличчя її було чи не блідіше, ніж у місіс Катермол. Біля підніжжя помосту швендяв туди—сюди срібний довгошерстий кіт, і Гаррі зрозумів, що цей кіт—патронус захищає обвинувачів од відчаю, що його поширювали дементори. Цей відчай призначався обвинуваченим, а не обвинувачам.

— Сідайте,—сказала Амбридж своїм шовковистим голосом.

Місіс Катермол пошкандибала до єдиного крісла, що стояло посеред приміщення перед помостом. Коли вона сіла, з билець вискочили ланцюги й прикували її до крісла.

— Ви Мері Елізабет Катермол? — запитала Амбридж. Місіс Катермол кивнула тремтячою головою.

— Одружені з Реджінальдом Катермолом з чаклунської технічної служби?

Місіс Катермол залилася слізьми.

— Я не знаю, де він! Він мав зустріти мене тут! Амбридж на це не відреагувала.

— Мати Мейсі, Еллі та Альфреда Катермолів? Місіс Катермол заридала ще гіркіше.

— Вони перелякані, бояться, що я не повернуся додому…

— Нас це не цікавить, — виплюнув Якслі. — Вилупки бруднокровців не викликають у нас співчуття.

Ридання місіс Катермол заглушило кроки Гаррі, коли він обережно став на сходи до помосту. Щойно він переступив межу, вздовж якої походжав патрульний кіт—патронус, як одразу відчувся перепад температур — тут було тепло й комфортно. Він не сумнівався, що патронуса вичаклувала сама Амбридж, і він так яскраво сяє, бо вона щаслива й радісна, перебуває у своїй стихії, вимагаючи дотримання схиблених законів, які сама й допомагала писати. Поволі, дуже обережно, він прокрався за спинами обвинувачів і сів на стілець коло Герміони. Боявся, щоб вона не підстрибнула. Хотів було накласти на Амбридж і Якслі закляття "Глушилято", але навіть вимовлене пошепки слово могло б налякати Герміону.

іут Амбридж трохи голосніше заговорила з місіс Катермол, і Гаррі скористався з нагоди.

— Я за тобою, — прошепотів він на вухо Герміоні.

Як він і боявся, вона різко підстрибнула й ледь не перекинула чорнильницю, одначе Амбридж та Якслі так захопилися допитом місіс Катермол, що нічого не помітили.

— Коли ви прийшли сьогодні в міністерство, місіс Катер мол, у вас вилучили чарівну паличку, — казала Амбридж. — Вісім і три чверті дюйма, вишневу, з волосиною єдинорога. Вам ці характеристики знайомі?

Місіс Катермол кивнула, витираючи рукавом очі.

— Чи не могли б ви нам сказати, в якого чаклуна чи відьми ви забрали цю чарівну паличку?

— 3—забрала? — ридала місіс Катермол. — Я ні в кого її не з—забирала. Я її к—купила, як мені було одинадцять років. В—вона с—сама мене обрала. — Вона заридала ще дужче.

Амбридж захихотіла, наче дівчинка, а Гаррі ледве стримався, щоб на неї не кинутись. Вона нахилилася над бар'єром, щоб краще роздивитися жертву, і щось золотисте загойдалося в неї на шиї від цього поруху — медальйон.