1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки

Було чути, як усередині квартири лунає повільна мелодія дзвінка, зовсім не співмірна з шаленим биттям її серця. Стискаючи в руці пістолет, вона чекала, коли відчиняться двері. Але вони не відчинилися. Не було також ознак того, що хтось заглядає у вічко. Зробивши невелику паузу, Аомаме знову задзвонила. Мелодія пролунала знову так голосно, що люди в столичному районі Суґінамі мали б підняти голови й нашорошити вуха. Права рука Аомаме, що тримала пістолет, взялася потом. Та реакції не було.

Краще забиратися звідси. Адже мешканця квартири 303 з прізвищем Кавана, ким би він не був, нема дома. Крім того, зараз десь у цьому будинку ховається зловісний Фукускеголовий. Залишатися тут довше небезпечно. Аомаме чимшвидше спустилася сходами й, ще раз глипнувши на поштову скриньку, вийшла надвір. Опустивши голову, хутко пройшла під жовтим освітленням і попрямувала вулицею. Озирнулася, щоб переконатися, що ніхто за нею не стежить.

Вона мусила багато чого передумати. І так само багато чого вирішити. Вона навпомацки спустила запобіжник і в безлюдному місці засунула пістолет ззаду в джинси. «Не варто надмірно сподіватися, — нагадувала вона собі. — Не варто хотіти надто багато. Можливо, мешканець квартири з прізвищем Кавана — справді Тенґо. А може, і ні. Коли з'являється надія, душа користується цією нагодою й починає діяти. Та от коли надія не справджується, людина впадає у відчай, а відчай породжує безсилля. Серце розривається, і втрачається пильність. Зараз для мене це найбільша небезпека».

Аомаме не знала, якими фактами володіє Фукускеголовий. Але реально він наблизився до неї. На відстань простягненої руки. «Треба напружити всі сили й не ловити ґав, — подумала вона. — Супротивник досвідчений і небезпечний. Найменша помилка може обернутися для мене смертю. Передусім не можна так легковажно наближатися до цього старого будинку. Він у ньому десь причаївся й, напевне, обдумує, як хитро мене впіймати. Як отруйний кровожерний павук, що розставив у темряві своє павутиння».

Коли Аомаме повернулася на свою квартиру, її рішучість зміцніла. Вона мусила діяти лише одним способом.

Цього разу Аомаме набрала повністю телефонний номер Тамару. Після дванадцяти дзвінків поклала слухавку. Скинула шапку й куртку, поклала пістолет у шухляду комода й випила дві склянки води. Скип'ятила води для приготування чаю. Поглядаючи крізь щілини між шторами на парк по той бік вулиці, переконалася, що там нема нікого. Стоячи перед дзеркалом у ванній кімнаті, розчесала щіткою волосся. Однак пальці обох рук не рухалися плавно. Напруження не влягалося. Коли Аомаме наливала окріп у чайничок, задзвонив телефон. Звісно, від Тамару.

— Недавно я побачила Фукускеголового, — сказала вона.

Запала мовчанка.

—  Якщо недавно побачили,то це означає, що його вже там нема?

— Так, — відповіла Аомаме. — Недавно був у парку навпроти будинку, але тепер уже нема.

— Як давно це було?

— Хвилин сорок тому.

— А чому ви тоді відразу не подзвонили?

— Не мала часу. Мусила простежити за ним.

Тамару повільно, ніби видушуючи із себе, дихнув.

— Простежити за ним?

— Бо не хотіла випустити його з поля зору.

— А я ж вам казав ні в якому разі не виходити надвір.

Аомаме старанно добирала слова.

— Але ж я не могла просто сидіти, склавши руки, й дивитися, як до мене наближається небезпека. Якби я вам подзвонила, ви б не змогли відразу сюди прибути. Хіба ні?

Тамару прохрипів.

— Отже, ви простежили за Фукускеголовим.

— Схоже, що він не здогадувався, що я стежу за ним.

— Професіонал може так удавати, — сказав Тамару.

«Тамару має рацію. Можливо, це була хитро придумана пастка», — подумала Аомаме, але визнати свою помилку перед ним не могла.

— Звичайно, ви так можете, а Фукускеголовий, на мою думку, такого високого рівня не досяг. Може, він здібний, але не настільки, як ви.

— Можливо, хтось його підстраховував.

— Ні. Він був сам-один.

Тамару зробив коротку паузу.

— Гаразд. То ви прослідкували, куди той тип пішов?

Аомаме назвала адресу будинку, описала зовнішній вигляд чоловіка. Не вказала тільки номера квартири. Тамару все це занотував у блокнот. Він поставив кілька запитань, на які Аомаме дала якомога точнішу відповідь.