1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки

«Спробую висунути якомога простішу гіпотезу, — міркував Усікава, — послуговуючись славетним правилом, відомим під назвою „Бритва Оккама“. Поки що абстрагуюсь від зайвих причин і строго дотримуватимусь однієї логічної лінії».

«Хіба не можна припустити, що дочка старої господині померла не від хвороби, а вчинила самогубство? — думав Усікава, потираючи задоволено руки. — Видати самогубство смертю від хвороби не так і важко. Особливо багатій і впливовій людині. А якщо піти далі, то хіба не можна припустити, що дочка вкоротила собі життя через те, що, зазнавши домашнього насильства, розчарувалася в житті? І таке не виключено. Загалом добре відомо, що немала частина так званої „еліти“, ніби добровільно перебираючи на себе більшу суспільну квоту, має огидний характер і потаємні, збочені нахили. Так от, якщо йдеться про подібний випадок, то що залишилося робити матері? Примиритися з такою долею? Ні, мабуть, цього вона не могла. Напевне, збиралася належно відомстити тому, хто довів дочку до смерті».

Тепер Усікава вже приблизно знав, який характер у старої господині з Адзабу. Відважної, розумної жінки з ясним баченням, здатної невідкладно реалізувати задумане. Заради цього вона готова була скористатися власними коштами і впливом. Вона не могла залишити у спокої людину, що вчинила наругу над рідною дочкою і врешті-решт довела до смерті.

Насправді Усікава не знав, як стара пані відомстила чоловікові її дочки. Його слід буквально зник. Усікава не думав, що вона з ним розправилася. Була врівноваженою та обережною. З широким кругозором. Такого явного вчинку, мабуть, не зробила. Однак якихось різких заходів, безперечно, вжила. Та хоч би що зробила, важко повірити, що залишила після того небажані сліди.

Але гнів і відчай матері, що втратила дочку, не зупинилися тільки на вчиненні особистої помсти. З газетного оголошення вона дізналася про діяльність «Консультації для жінок — жертв домашнього насильства» й запропонувала співробітництво. Мовляв, може безплатно віддати для жінок, яким ніде дітися, власний будинок, що зараз майже не здається в оренду. Вона й раніше кілька разів використовувала його з подібною метою, тож знає, як це зробити. Тільки просила не оприлюднювати її прізвища. Звісно, юристи, які керували цією консультацією, вдячно прийняли від неї дарунок. Завдяки співпраці з громадською організацією її прагнення помститися сублімувало у набагато ширшу, кориснішу й позитивнішу сферу. З'явилася слушна нагода й мотивація.

Такі припущення здавалися логічними. Хоча не мали під собою конкретних підстав. Усе це було тільки набором гіпотез. Але така теоретична побудова знімала чимало сумнівів. Облизуючи губи, Усікава задоволено потирав руки. Однак потім вималювалася трохи туманна картина.

Усікава не знав, за яких обставин стара пані з Адзабу познайомилася з молодою жінкою на прізвище Аомаме, інструктором спортивного клубу, який відвідувала, й уклала з нею таємну угоду. Провівши ретельну підготовку, вона послала Аомаме в готель «Окура», щоб там убити лідера секти «Сакіґаке». Спосіб убивства невідомий. Можливо, Аомаме вміла вбивати якось по-особливому. В результаті, незважаючи на суворі зусилля вірних і здібних охоронців, лідер позбувся життя.

Досі нитка гіпотези сяк-так витримувала навантаження. Та коли дійшло до того, який зв'язок існує між лідером «Сакіґаке» й «Консультацією для жінок — жертв домашнього насильства», то Усікава розгубився. Ось тут його мислення наткнулося на перепону, а нитка гіпотези раптом обірвалася від гострого леза бритви.

Секта тепер вимагала від нього відповіді на два запитання. По-перше, хто спланував убивство лідера, а по-друге, де зараз перебуває Аомаме?

Усікава вже проводив попереднє розслідування біографії Аомаме. Таке саме, як раніше в кількох випадках. Так би мовити, звик до такої роботи. І тоді дійшов висновку, що вона чиста. З усіх боків не помітив в її поведінці нічого підозрілого. Так і доповів секті. І тому Аомаме, викликана до готелю «Окура», провела з лідером сеанс стретчинґу м'язів. А коли пішла, він спустив дух. Сама ж кудись зникла, наче її вітром здуло, як дим. Через це секта, напевне, відчула, м'яко кажучи, досить сильне незадоволення Усікавою. Вважала, що його розслідування було недостатнім.

А насправді Усікава провів його, як завжди, бездоганно. Як казав Голомозому, в роботі зовсім не допускав промахів. Єдиний недогляд — заздалегідь не перевірив реєстру телефонних розмов Аомаме. Бо, як правило, робив це лише в дуже підозрілих випадках. А цього разу не виявив в Аомаме нічого сумнівного.