1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки

На основі скопійованого розкладу занять Усікава дізнався, коли, де і як Аомаме проводила заняття з «індивідуальними клієнтами». Зокрема, й те, що тренувала їх як у клубі, так і в їхньому домі. Серед них були й діячі мистецтва, й політики. Найстаршою за віком виявилася Сідзуе Оґата, власниця «Садиби плакучих верб».

Зв'язок між нею та Аомаме встановився невдовзі після того, як Аомаме влаштувалася на роботу в клубі, й тривав до самого її зникнення. Саме тоді, коли двоповерховий будинок при згаданій садибі практично став використовуватись як притулок «Консультації для жінок — жертв домашнього насильства». Може, це випадковий збіг, а може, й ні. У всякому разі, за даними матеріалу взаємини між обома жінками з плином часу начебто ставали щораз тіснішими.

Можливо, між Аомаме й старою господинею зародилася особиста спорідненість. Це Усікава відчував інтуїтивно. Спочатку вони спілкувалися як інструкторка клубу з постійною клієнткою. Та в якийсь момент характер їхніх стосунків змінився. Переглядаючи ділові записи за датою, Усікава намагався визначити цей момент. Тоді, коли щось сталося або з'ясувалося, обидві жінки спілкувалися не просто як інструкторка з клієнткою, а як близькі особи, незважаючи на різницю віку й соціального становища. Можливо, їх навіть пов'язало щось схоже на таємну духовну угоду. І пізніше ця таємна угода відповідним чином призвела до вбивства лідера в готелі «Окура». Так підказував Усікаві його нюх.

Яким чином? Яка таємна угода?

Щодо цього Усікава не мав жодних здогадів.

А проте, може, з цим пов'язаний такий чинник, як «домашнє насильство»? Здавалося, що для старої господині ця тема — особисто важлива. За даними матеріалу, Сідзуе Оґата спочатку контактувала з Аомаме як керівником класу «самозахисту». Та хіба можна вважати участь сімдесятирічної жінки в такому класі чимось звичайним? Можливо, стару господиню й Аомаме поєднав якийсь чинник, що стосувався насильства.

А що, як сама Аомаме була жертвою домашнього насильства, а лідер — домашнім ґвалтівником. І от, знаючи це, жінки, напевне, вирішили покарати його. Та все це було лише припущенням на рівні «можливо», яке, наскільки знав Усікава, розбігалося з образом лідера як людини. Звісно, важко заглянути в душу будь-якої людини, а тим паче такої, як лідер. Як би там не було, він очолював релігійну організацію. Був кмітливим, розумним, але в чомусь загадковим. Та навіть якщо він і справді чинив жахливе насильство, то хіба був великий сенс у тому, щоб розробляти ретельний план убивства й, ризикуючи собою та своїм соціальним становищем, здійснити його?

У всякому разі, вбивство сталося не випадково, під впливом якихось емоцій. За ним стояла несхибна воля, виразна мотивація й старанно продумана система, на створення якої витрачено багато часу й грошей.

Однак таке припущення не підтверджувалося жодними конкретними фактами. Усікава мав лише побічні докази, що спиралися на самі припущення. Ті, що просто відрізано «бритвою Оккама». На цьому етапі Усікава ще не міг нічого доповісти секті «Сакіґаке». Це розумів тільки він. По запаху й по реакції. Усі важливі фактори вказували в одному напрямі. Стара господиня з якоїсь причини, зумовленої домашнім насильством, наказала Аомаме вбити лідера, а після того заховала її десь у безпечному місці. Матеріал, який зібрав Кажан, посередньопідтверджував усі припущення Усікави.

Перегляд матеріалу, що стосувався «Братства свідків», забрав багато часу. Бо з цього страшно великого масиву даних тільки невелика частина виявилася корисною для Усікави. Більшу половину з них становили чисельні звіти про внесок родини Аомаме в діяльність секти. З прочитаного матеріалу виходило, що родина Аомаме справді належала до палких і самовідданих членів секти. Більшу половину свого життя вони присвятили розповсюдженню віровчення «Братства свідків». Батьки Аомаме тепер мешкали в місті Ітікаві, що в префектурі Тіба. Тридцять п'ять років тому вони двічі переселялися, але тільки в межах Ітікави. Її батько, Такаюкі Аомаме (58 років), працював у машинобудівельній компанії, а мати, Кейко Аомаме (56 років), була домогосподаркою, їхній син, Кейіті Аомаме (34 роки), після закінчення префектурної середньої школи вищого ступеня в Ітікаві влаштувався на роботу в невеликій токійській друкарні, але через три роки залишив її і став працювати у штаб-квартирі «Братства свідків», що в Одаварі. Там він мав справу з друкуванням релігійних брошур, а тепер посідає керівну посаду. П'ять років тому одружився з дівчиною, що належала до «Братства свідків», і разом з двома дітьми мешкає в орендованій квартирі Одавари.