1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки

Раптом занепокоївшись, Тенґо озирнувся навколо. «Це справжнійсвіт? Чи, може, я знову помилково в іншому світі?» Він спитав у сусіднього пасажира, чи цей поїзд їде до Татеями. Усе гаразд. Він не помилився. У Татеямі зумів пересісти на експрес, що прямував до Токіо. І щораз більше віддалявся від «Котячого міста» на морському узбережжі.

Пересівши на експрес, відчув, як до нього прийшов довгожданий сон. Глибокий сон, під час якого він, начебто спіткнувшись, падав стрімголов у бездонну яму. Повіки самі собою заплющились, і наступної миті свідомість зникла. Коли він прокинувся, поїзд уже проїжджав Макухарі. У вагоні не було надто душно, але під пахвами й на спині виступив піт. У роті з'явився неприємний запах. Наче запах застояного повітря, якого він надихався в батьковій палаті. Тенґо вийняв з кишені жувальну гумку й засунув її в рот.

«Мабуть, я більше не поїду в це „Котяче місто“, — подумав він. — Принаймні поки батько ще житиме. Звісно, в цьому світі не можна із стовідсотковою впевненістю що-небудь стверджувати. У всякому разі, в цьому містечку на морському узбережжі мені нема чого більше робити».

Повернувшись у свою квартиру, Тенґо не застав у ній Фукаері. Спочатку постукав тричі, зробив паузу, а потім ще раз двічі. Відімкнув двері. У квартирі було тихо й на диво чисто підметено. Увесь посуд стояв у буфеті, кухонний стіл і столик прибрані, відро для сміття порожнє. Було видно, що Фукаері користувалася пилососом. Ліжко застелене, книжки й грамплатівки на своєму місці. Висушена білизна, ретельно складена, лежала на ліжку.

Великої сумки через плече, яку носила Фукаері, він не побачив. Було видно, що вона не залишила квартири поспішно, раптом щось вирішивши або внаслідок того, що сталася якась несподіванка. І з дому тимчасово не вийшла у місто. Навпаки — твердо надумала піти звідси, а тому спочатку все акуратно прибрала. Тенґо уявив собі, як Фукаері користується пилососом і протирає ганчіркою все навколо. Така картина ніяк не узгоджувалася з її образом.

У поштовій скриньці лежав дублікат ключа від квартири. Судячи з обсягу поштових надходжень, вона пішла вчора або позавчора. Востаннє Тенґо телефонував їй позавчора зранку, й тоді вона ще була у квартирі. Учора ввечері він вечеряв з медсестрами й на запрошення Кумі Адаті зайшов до неї в гості. І з цієї причини не встиг Фукаері учора подзвонити.

Загалом у таких випадках вона залишала якесь повідомлення, написане особливим клинописним стилем. Та цього разу він його ніде не знайшов. Вона просто мовчки пішла. Але це Тенґо не дивувало й не розчарувало. Адже ніхто не міг передбачити, що вона думає і що збирається робити. Якщо хотіла прийти — звідкись приходила, а якщо хотіла піти — кудись ішла. Як примхлива й самостійна кішка. Таке тривале перебування в одному місці скоріше викликало подив.

У холодильнику містилося більше харчових продуктів, ніж Тенґо сподівався. Очевидно, кілька днів тому Фукаері одного разу виходила з дому й сама їх накупила. Було чимало вареної цвітної капусти. Мабуть, небагато часу минуло, як вона її зварила. Невже вона знала, що Тенґо повернеться до Токіо через день-два? Він зголоднів, а тому засмажив окату яєчню і з'їв її разом з цвітною капустою. Підсмажив тости й випив два горнятка приготованої кави.

Потім зателефонував товаришеві, який заміняв його в підготовчій школі, й повідомив, що наступного понеділка повертається на роботу. Товариш розповів, який матеріал у підручнику він виклав учням.

— Ти мене просто врятував. Буду тобі на все життя зобов'язаним, — подякував Тенґо.

— Мені не трудно викладати. Іноді навіть цікаво. Та коли тривалий час когось навчаєш, наче сам собі поступово стаєш чужим.

Таке відчуття постійно не покидало й Тенґо.

— Нічого не сталося, поки мене не було?

— Особливого нічого. О, тільки лист у мене зберігається. У шухляді стола.

— Лист? — спитав Тенґо. — Від кого?

— Від стрункої дівчини з прямим, до плечей, волоссям. Вона прийшла до мене й попросила передати тобі листа. Говорила якось дивно. Може, вона іноземка?

— Мала велику сумку через плече?

— Мала. Зелену. Досить повну.

Мабуть, Фукаері боялася залишати листа у квартирі. Щоб хто-небудь не прочитав. І не забрав. А тому пішла до підготовчої школи й передала безпосередньо товаришеві.

Тенґо ще раз йому подякував і поклав слухавку.