1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки

Звичайнісіньким життям?

Образ «звичайнісінького життя» в уяві Тенґо був стереотипним, позбавленим глибини і яскравих барв. Батько й мати, скажімо, з двома дітьми. На матері фартух. Розмова за вечірнім столом, на якому парує гаряча страва в каструлі… В цей момент фантазія Тенґо натикалася на тверду стіну. Про що, власне, розмовляли члени звичайної родиниза столом? Що стосується його самого, то він не пригадував, щоб коли-небудь розмовляв про щось з батьком за столом. Кожен з них у зручний для нього час просто мовчки напихав у себе їжу. Тож таку процедуру важко було назвати вечерею.

Скінчивши огляд освітлених вікон багатоквартирного будинку, Тенґо ще раз звів очі на Місяці. Та хоч скільки чекав, жоден з Місяців не збирався йому щось розповідати. Звернувши до нього свої байдужі обличчя, вони висіли нерозлучно в небі, як паралельні рядки вірша, що потребували виправлення. Вони повідомляли йому тільки те, що сьогодні ніякого послання не буде.

Стадо хмар перетинало небо, невтомно прямуючи на південь. Різноманітної форми й розмірів, вони приходили й відходили. Серед них траплялися й такі, що мали цікавий вигляд. Здавалось, ніби вони мають свої думки. Маленькі, тверді, з чіткими обрисами. Однак Тенґо хотів знати, про що думають Місяці, а не хмари.

Врешті-решт він підвівся, випростав руки, ноги й хоч-не-хоч спустився з дитячої гірки. Вирішив задовольнитися принаймні тим, що кількість Місяців не змінилася. Не виймаючи рук з кишень шкіряної куртки, покинув парк і повільно, широкими кроками, подався додому. По дорозі згадав про Комацу. Треба з ним незабаром поговорити. Хоч трохи залагодити те, що сталося між ними. Та й Комацу мав про що найближчим часом порозмовляти з Тенґо. Той залишив йому телефонний номер оздоровниці в Тікурі. Але Комацу не подзвонив. Тенґо вирішив, що спробує зателефонувати йому завтра. Але перед тим треба піти до підготовчої школи й прочитати листа, якого Фукаері передала товаришеві.

Запечатаний лист Фукаері лежав у шухляді стола. Порівняно з міцним конвертом лист виявився коротким, написаним синьою кульковою ручкою на половині аркуша знайомим клинописом, як на глиняних пластинах Месопотамії. Тенґо знав, що вона витратила багато часу, щоб вивести на папері такі ієрогліфи.

Він кілька разів перечитав цього листа. Фукаері написала, що мусить піти з його квартири. Негайно.Бо, мовляв, за нами стежать.Це слово вона густо підкреслила. Страшно красномовне підкреслення.

Вона не пояснила, звідки дізналася, що за «нами» хтось стежить. Схоже, що в її світі, мабуть, не заведено чітко викладати факти, а послуговуватися натяками й загадками, прогалинами й викривленнями, як під час пошуків на карті скарбів, захованих морськими піратами. Так само, як в оригіналі «Повітряної личинки».

А втім, навряд чи Фукаері збиралася тільки натякати й говорити загадками. Для неї це був зовсім природний спосіб висловлення. Вона могла передати людині свої уявлення та думки лише за допомогою подібного набору слів і граматичних правил. Щоб порозумітися з нею, треба звикнути до такої граматики. Щоб сприйняти її послання, треба мобілізувати всі свої здібності й доповнити те, чого не вистачає.

Однак останнім часом Тенґо звик вірити її заявам, які іноді виявлялися щирими. Можливо, коли вона каже, що за нами стежать,то це таки правда. І коли вона відчуває, що мусить піти з його квартири, то, значить, настав час, щоб вона це зробила. З цим загальним фактом Тенґо погоджувався. Та чи вдасться самому відкрити пізніше його передумови, подробиці й підстави, міг лише припускати. А можливо, від самого початку просто з ним примиритися.

За нами стежать.

Невже це означає, що люди із секти «Сакіґаке» знайшли Фукаері? Вонизнають про її стосунки з Тенґо. Докопалися до того факту, що на прохання Комацу він переробив «Повітряну личинку». І саме тому Усікава надумав зблизитися з Тенґо. Таким хитрим способом (усе ще не зрозуміло, чому) вонизбиралися поставити його під свій вплив. Враховуючи це, не виключено, що вонивстановили нагляд за квартирою Тенґо.

Однак, якщо це правда, то на таке стеження вонивитратили надто багато часу. Адже Фукаері сиділа безвилазно в квартирі Тенґо майже три місяці. Як організовані люди вонимали реальну силу. Тож якби захотіли її спіймати, то могли б зробити це будь-коли. І не мусили б марнувати часу на стеження за квартирою Тенґо. Якщо ж вонисправді слідкували за Фукаері, то, напевне, не проґавили б того моменту, коли вона, зібравши свої манатки, покинула квартиру Тенґо, зайшла до підготовчої школи в Йойоґі й, передавши листа його товаришеві, подалася кудись інде.