Повернення Короля - Толкиен Джон Рональд Руэл

Стулки величезних воріт під крутою дугою арки були щільно зімкнуті. На вежах — Зубах Мордору — ані душі. Отже, мета божевільного походу була досягнута: вони стояли перед твердинею настільки могутньою, що навіть якби мали стінопробивні машини, марні були б спроби взяти її. А в горах навколо Мораннону причаїлися тисячі ворожих солдатів, а в темній ущелині чигали таємні сили… Та ще й усі назгули кружляли над Зубами Мордору; за непроханими гістьми стежили, але Ворог, як і раніше, не подавав ознак життя.

А тим часом, почавши гру, треба було дійти до її кінця. Арагорн вишикував своїх людей, як дозволяла місцевість — уздовж і по верху двох довгих пагорбів, утворених камінням і землею, насипаною орками за довгі роки старанної роботи. Під пагорбами замість рову тяглося болото, повне смердючої бридоти. Коли усі стали по місцях, Гандальф, Арагорн, сини Елронда, ярл Еомер та Імраель з Дол–Амроту з невеликим почтом, із прапором, герольдами і сурмачами виїхали вперед; з ними вирушили також Леголас, Гімлі і Перегрін Тук — щоб усі племена, що уклали союз проти Мордору, мали своїх очевидців на переговорах.

Вони наблизилися до Мораннону настільки, щоб їх було добре чути; розгорнули прапор, заграли сурми. Герольди стали викликати супротивників, котрі чатували за стінами:

— Покажіться! Ми прибули відновити справедливість. Нехай володар Мордору вийде поговорити з нами! Бо він винен у нападі на Гондор і в руйнуванні його. Король Гондору бажає, щоб він виправив скоєне і залишив його володіння! Покажіться, ми ждемо!

Довго ні голосу, ні лементу, ні шепоту не чулося у відповідь на зухвалий виклик. Одначе Саурон все розрахував заздалегідь і збирався погратися з мишею, перш ніж встромити пазурі. Коли герольди вже збиралися повертатися до своїх, тишу порушив протяжливий гуркіт, немов обвал зірвався в горах, а потім завило безліч рогів — каміння задвигтіло, люди були приголомшені. З голосним брязкотом відчинилася одна стулка воріт, і з них виїхав посланець Чорного Замку: людина відразливої зовнішності, на чорному жеребці — мерзенна бестія з вищиреними зубами і роздутими ніздрями злобливо косила кривавим оком. Вершник, загорнутий у чорний плащ, у високому шоломі з чорного металу, був не примарою, а живою людиною. Імені його не зберегли ані–пісні, ані легенди, та й сам він забув назватися, коли сказав: «Я — посланець Саурона».

Однак згодом розповідали, що був він з так званих чорних нуменорців, тих, що, оселившись у Середзем’ї, захопились таємницями чорнокнижників і вшанували Саурона за часів його першого піднесення. Цей виродок перейшов на службу Барад–Дуру відразу ж після повернення Саурона, здобув його прихильність завдяки своїй спритності і піднімався дедалі до вищих та вищих посад. Він опанував чорну магію і добре розумів задуми свого пана, а жорстокістю сам перевершував орків. От кому володар Мордору доручив виїхати назустріч Арагорну, в оточенні солдатів, одягнених у все чорне, під прапором, позначеним страшним символом Кривавого Ока. Зупинившись за кілька кроків, він оглянув Арагорна прищуленим поглядом і голосно зареготав:

— Чи є в цій череді хто–небудь, гідний розмовляти зі мною? Чи хоча б досить тямущий, щоб мене зрозуміти? Може, ти? Щоб назватися королем, мало причепити зелене скельце й оточити себе озброєним набродом. Такою бандою може похвалитися будь–який розбійник!

Арагорн, не відповідаючи ані слова, подивився прямо в очі слузі Саурона; погляди їхні схрестилися, і хоча Арагорн не торкався зброї, взагалі не ворухнувся, посланець Мордору похитнувся і відступив, немов ухиляючись від удару.

— Я — герольд і посол, мене не можна торкати!

— В тих краях, де дотримуються звичаїв, — мовив Гандальф, — жоден посол не дозволив би собі говорити таким чином. Але тобі ніхто не загрожує, доки тривають переговори. А потім усе буде залежати від розсудливості твого пана.

— Ага, ось воно що! — почав посол. — Виходить, ти заступник цієї компанії, бороданю! Ми давно стежимо за тобою, знаємо, які змови і злісні інтриги ти плетеш проти нас, сам тримаючись на безпечній відстані! Але цього разу ти висунув свого носа занадто далеко, Гандальфе, і тепер узнаєш, що буває з тими, хто виступає проти Саурона Великого. У мене є кілька дрібних подарунків, що він доручив передати тобі, якщо ти вирішиш сам з’явитися до Мораннону.

Посол кивнув одному із солдатів, і той подав йому згорток, обвитий чорною тканиною.