Мертва зона - Кинг Стивен

А Джонні потішав її, з ним було напрочуд легко. До того ж він збуджував її фізично; якою мірою — Сейра ще не могла сказати, принаймні поки що. Минулої п’ятниці, коли їх звільнили від уроків для поїздки на осінню вчительську конференцію в Уотервіллі, Джонні запросив її ввечері до себе додому на спагетті власного приготування. А коли в каструльці забулькав соус, раптом зірвався й побіг до крамниці на розі по вино. Повернувся він з двома пляшками сидру. Як і оті оголошення про відвідини туалету, це було цілком у стилі Джонні.

Після вечері вони сіли дивитися телевізор, але замість того почали обійматись, і хто зна, чим би все воно скінчилося, коли б не надійшли два приятелі Джонні, викладачі університету, з проектом факультетської заяви щодо академічних свобод. Вони хотіли, щоб Джонні проглянув той папір і висловив свою думку. Він зробив це, проте далеко не з такою охотою, з якою звичайно брався до всякого діла. Сейра помітила його нехіть, і її затопила тепла хвиля таємної втіхи. Таку саму втіху викликав у неї і знайомий біль усередині — біль невтамованої жаги, — і тієї ночі вона не стала виганяти його холодним душем…

Сейра одвернулась од вікна і підійшла до канапи, де Джонні поклав свою маску.

— Із святом Усіх святих, — мовила вона й тихенько засміялася.

— Що-що? — озвався голос Джонні.

— Я кажу, якщо ти зараз же звідти не вийдеш, я поїду без тебе.

— Уже йду.

— Ну й чудово!

Вона провела пальцями по масці з обличчями Джекіла і Хайда^[7]: ліва половина — добрий доктор Джекіл, права — жорстокий звіроподібний Хайд. «Як буде в нас на День подяки^[8]? — подумала Сейра. — А на Різдво?…»

Від цієї думки по всьому її тілу перебіг дивний нервовий дрож.

Джонні подобався їй. Він був цілком звичайний милий хлопчина.

Вона знов поглянула на маску: страхітлива подоба Хайда, мов ракова пухлина, виростала просто з обличчя Джекіла. Маска була вкрита люмінесцентною фарбою, тим-то й світилася в темряві.

А що таке «звичайний»? Ніщо, ніхто. А втім, ні. Якби він був такий уже звичайний, чи спало б йому на думку надіти Чугаке казна-що в класі й не вважати це порушенням порядку? А як можуть учні називати його Франкенштейном, а проте любити й поважати? То що ж таке «звичайний»?…

Прослизнувши крізь намистяну завісу, що відокремлювала спальню й ванну від вітальні, з’явився Джонні.

«Якщо він сьогодні захоче лягти зі мною до ліжка, я, мабуть, погоджуся».

Від цієї думки враз стало тепло, як ото коли повертаєшся додому з далекої дороги.

— Ти чого всміхаєшся?

— Та нічого, — відказала Сейра, кидаючи маску на канапу.

— Ні, скажи. Це щось приємне?

— Джонні, — мовила вона, поклавши руку йому на груди й зводячись навшпиньки, щоб поцілувати його, — є речі, про які не заведено говорити. Ну ж бо, ходімо вже.

2

Вони на хвильку спинилися у вестибюлі, і, поки Джонні застібав свою теплу джинсову куртку, Сейрин погляд мимохіть звернувся до плаката з написом «Страйкуйте!» і стиснутим кулаком на вогнистому тлі.

— Знов буде студентський страйк, — сказав Джонні, помітивши, куди вона дивиться.

— Проти війни?

— Цього року не тільки проти війни. В’єтнам, призов резервістів, події в Кентському університеті — все це розворушило студентство як ніколи раніш. Гадаю, і в нас тут залишилося зовсім мало рохкал.

— Яких рохкал?

— Узірцевих діточок, котрим аби тільки одержати диплом, а потім дістати посаду з платнею десять тисяч доларів на рік — цим і обмежується їхній інтерес до державної системи. Рохкалу начхати на все, крім власної шкури. Але настав інший час. Тепер і в більшості з них відкрилися очі. Попереду великі переміни.

— Це для тебе таке важливе? Навіть тепер, по закінченні університету?

Джонні виструнчився.

— Мадам, я ж його вихованець. Джон Сміт, випуску сімдесятого року. Не пошкодуймо нічого задля нашого старого доброго Мену!

Сейра посміхнулася:

— Ну ходімо вже. Я хочу покататися на круговерті, поки там не зачинили на ніч.

— Чудово, — сказав він, беручи її під руку. — Цілком випадково в мене є твоя машина, що стоїть за рогом.

— І вісім доларів. Нас чекає казковий вечір.

Погода була хмарна, але суха й досить тепла як на кінець жовтня. На небі серпик місяця намагався пробитись крізь запону хмар. Джонні обняв Сейру за стан, і вона пригорнулася до нього.