Мертва зона - Кинг Стивен

Від обличчя Роджера Четсворта відлила вся кров. Він застиг на кухонному стільці неприродно прямо, втупивши очі в простір десь над головою Джонні. Руки його нерухомо лежали на столі. Знизу долинав галас і сміх упереміш зі співом Брюса Спрінгстіна.

До кухні зайшла Шеллі. Поглянула на чоловіка, потім на Джонні.

— Що з вами? Що сталося?

— Помовч, — сказав Роджер.

— …і досі палає, і, за словами Гові, точне число жертв можна буде встановити тільки над ранок. А тим часом відомо, що понад тридцять чоловік, здебільшого випускників Даремської середньої школи, з тяжкими опіками доставлено в навколишні лікарні. Сорок чоловік, переважно також випускники, вибралися надвір крізь невеликі віконця туалетної кімнати, а решта, як видно, скупчились у вихідних дверях, що й призвело до фатальних…

— Це про «Кеті»? — зойкнула Шеллі Четсворт. — Це там сталося?

— Так, — відповів Роджер. Голос його був моторошно спокійний. — Там.

Унизу теж раптом запала тиша. Потім почулося тупотіння на сходах. Двері кухні розчинились, і вбіг Чак, шукаючи очима матір.

— Мамо! Що таке? Що сталося?

— Схоже на те, що ми завдячуємо вам життя нашого сина, — промовив Роджер тим самим моторошно спокійним голосом. Джонні ніколи ще не бачив такого блідого обличчя. Роджер скидався на примарну воскову ляльку.

— Він згорів? — Чак не міг цьому повірити. За ним уже сунули сходами інші, перемовляючись тихими, переляканими голосами. — Ви кажете, згорів?

Ніхто йому не відповів. Аж раптом з-позад нього зметнувся пронизливий, істеричний крик Патті Стрейчен:

— Це він винен, отой! Це все через нього! Він сам думкою викликав пожежу, як у тій книжці «Керрі»^[47]. Він злочинець! Убивця! Він…

Роджер обернувся до неї.

— Ану цить! — гарикнув він.

Патті зайшлася риданнями.

— Згорів? — повторив Чак.

Здавалося, він запитував самого себе, ніби хотів знати, чи підходить це слово.

— Роджере… — прошепотіла Шеллі. — Родже, любий…

Гомін на сходах і в підвальній залі наростав, здавалося, там шарудить сухе листя. Клацнула й замовкла стереосистема. Стало чути окремі голоси.

І Майк там був?… Шеннон теж туди поїхав?… Точно знаєш?… Я вже збиралась їхати, як раптом подзвонив Чак… Моя мати була тут, коли на цього типа накотило, то, каже, б наче в могилу вкинули, і умовила мене поїхати сюди… А Кейсі теж там?… І Рей?… А Морін Онтелло?… Боже мій, і вона?… А…

Роджер поволі встав і повернувся до гостей.

— Я пропоную, — сказав він, — вибрати найтверезіших, що здатні вести машини, і всім разом їхати до лікарні. Їм потрібна буде донорська кров.

Джонні сидів, мов закам’янілий. Сидів і гадав, чи зможе зрушити з місця. Надворі загуркотів грім. А за ним глухо, мов далеке відлуння, почувся передсмертний материн голос:

Виконай свій обов’язок, Джоне.

Розділ двадцять четвертий