Мертва зона - Кинг Стивен

— Ти й говориш наче крізь вату, — сказав Джонні, підводячись. Заразом він підвів і Діса. Сорочка в того вилізла з-під новісіньких джинсів, і стало видно сітчасту майку. Джонні почав розмірено шарпати його вперед і назад. Діс забув про свій гнів і заволав на всю горлянку.

Джонні підволік Діса до сходів, підняв ногу й добряче припечатав ззаду його новісінькі «лівайси». Діс, не вмовкаючи, миттю скотився зі сходів і простягся на землі. А коли встав і обернувся до Джонні, його чепурненька, наче в провінційного жевжика, одіж була вся запилюжена. Тепер вона набула природнішого вигляду, подумав Джонні, але не був певен, чи зможе Діс це належно оцінити.

— Треба б нацькувати на тебе поліцію, — хрипко промовив той. — Мабуть, я так і зроблю.

— Твоя воля, — відказав Джонні. — Тільки тутешні охоронці закону не дуже прихильні до тих, хто стромляє свого носа куди не просять.

Обличчя Діса судомно кривилось, і на ньому відбивалися водночас і страх, і гнів, і подив.

— Боронь тебе боже колись поткнутися до нас, — сказав він.

Голова Джонні вже мало не розколювалась від болю, але він стримував себе й говорив спокійно.

— Твоя правда, — відказав він. — Цілком з тобою згоден.

— Ти ще пошкодуєш, ось побачиш. Три мільйони читачів. Це тобі неабищо. Коли ми розправимося з тобою, ніхто вже й слову твоєму не повірить, хай би ти навіть передрік весну в квітні. Чи сказав, що черговий бейсбольний чемпіонат почнеться в жовтні. Чи навіть… навіть… — Діс бризкав слиною від люті.

— Ану, забирайся звідси, мерзото, — сказав Джонні.

— І книжки тобі не бачити! — пронизливо викрикнув Діс, наче найстрашнішу погрозу, яку тільки міг придумати. Зі своїм спотвореним, перекривленим обличчям, у геть запилюженій сорочці, він скидався на малого хлопчиська, що заходиться в істериці. Його бруклінський акцент ставав усе виразніший і зрештою перетворив його мову на якусь химерну говірку. — Тебе візьмуть на сміх по всіх нью-йоркських видавництвах! Я тебе так роздовбаю, що від тебе сахатимуться навіть найпослідущі бульварні листки. Ми маємо способи змішати з лайном таких розумників, і ми тебе змішаємо, падло! Ми…

— Ось я зараз принесу свій «реммі» та пристрелю тебе як браконьєра, що вдерся до чужої садиби, — мовив Джонні.

Діс відступив до своєї найманої машини, і далі погрожуючи й лаючись. Джонні стояв на веранді, дивився, а в голові у нього гупало нестерпно. Діс сів у машину й дав такий газ, що мотор надсадно заревів, а колеса аж завищали, збиваючи хмари куряви. Виїжджаючи з подвір’я, Діс незграбно вильнув і збив з місця важкий чурбак, на якому Джонні рубав дрова. Незважаючи на біль, Джонні посміхнувся. Йому буде незрівнянно легше поставити чурбак на місце, ніж Дісові пояснити в прокатній конторі велику вм’ятину на крилі «форда».

Розкидаючи колесами жорству, Діс помчав під’їзною дорогою до шосе, і яскраві сонячні зайчики знов відбивалися від хромованих деталей машини. А Джонні повернувся до свого крісла, сів і, приклавши руку до чола, наготувався перечікувати напад болю.

2

— Що-що ви надумали? — перепитав банкір.

Унизу за вікном тихою головною вулицею Ріджуея, штат Нью-Гемпшир, час від часу проїжджали машини. У банкіровому кабінеті на третьому поверсі, на обшитих сосновими панелями стінах висіли літографії Фредеріка Ремінгтона і збільшені фотознімки, що відображували роль самого банкіра в місцевому громадському житті. На столі лежав прозорий пластмасовий кубик із запресованими фотографіями його дружини й сина.

— Виставити наступного року свою кандидатуру до палати представників, — повторив Грег Стілсон. На ньому були штани кольору хакі, голуба сорочка із закасаними рукавами та чорна краватка з голубим малюнком. Здавалося, він у цьому кабінеті якось не на місці, так наче першу-ліпшу мить він міг підхопитися на ноги й почати безцільно трощити все, що там було, — перекидати меблі, жбурляти на підлогу Ремінгтонові літографії в дорогих рамках, здирати з карнизів штори.

Банкір Чарлз (Чак) Гендрон, президент місцевого «Клубу левів», засміявся — хоча й трохи невпевнено. Стілсон умів змусити людину почувати себе невпевнено. У дитинстві він був досить хирлявим і тепер любив казати, що його «мало вітром не здувало», одначе зрештою батькові гени взяли своє, і, сидячи в кабінеті Гендрона, він дуже скидався на чорнороба з нафтових промислів Оклахоми, ким і був колись його батько.