Під куполом - Кинг Стивен

— Для тебе, мазефакер, я офіцер Ортега!

— Чудово. Офіцер Ортега. — Барбі сидів на тапчані, гадаючи, чи легко буде Ортезі розстебнути кобуру з його античним «Шофілдом»^[381]і розпочати тут стрілянину. — Я тут, Ренні там, на волі. І, я певен, він вважає, що все йде чудово.

— ЗАТКНИСЯ! — скричав Мануель. — Ми всі тут! Всі під цим довбаним Куполом! Алден нічого не робить, тільки п'є, а місіс Дінсмор без перестану плаче за Рорі. Джек Еванс стрелив собі в голову, ти знаєш, що він висадив собі мозок? А ті армійські блювотники ззовні не можуть придумати нічого кращого за кидання сюди лайна. Забагато брехні й сфабрикованих фактів, тоді як саме ти під'юдив колотнечу в супермаркеті і спалив газету. Либонь, щоб міз Шамвей не надрукувала, ХТО ТИ Є НАСПРАВДІ!

Барбі мовчав. Одне-єдине слово, промовлене ним на свій захист, побоювався він, напевне гарантує йому смертельний постріл.

— Отак вони й ганьблять всякого політика, котрий їм не подобається, — продовжував Мануель. — Їм більше до вподоби серійний убивця й ґвалтівник — той, що ґвалтує мертвих! — при владі, аніж християнин? Такий новий порядок.

Мануель витяг револьвер, просунув дуло крізь ґрати й прицілився. Дірочка на кінці дула здалася Барбі великою, мов вхід до якогось тунелю.

— Якщо Купол упаде раніше, ніж тебе приставлять до найближчої стінки і провентилюють, — далі вів Мануель, — я знайду хвилинку, щоб самому зробити цю роботу. Я перший у черзі, а зараз черга в Міллі з тих, хто бажає з тобою покінчити, вельми довга.

Барбі мовчав, чекаючи, що далі: смерть чи новий вдих і видих? Сендвічі Розі Твічел намагалися всі разом вилізти нагору йому горлянкою і задушити.

— Ми тут намагаємося вижити, а все, що вони роблять, це поливають брудом чоловіка, котрий утримує це місто від хаосу. — Раптом він утрутив свій величезний револьвер назад до кобури. — Хер з тобою. Не вартий ти цього.

Розвернувшись, Мануель рушив коридором назад до сходів, голова опущена, похилені плечі.

Барбі сперся об стіну й віддихнув. Піт зібрався в нього на лобі. Рука, яку він підняв, щоб його витерти, тремтіла.

3

Коли фургон Ромео Берпі повернув на під'їзну алею обійстя Макклечі, йому назустріч вибігла Клер. Вона ридала.

— Мамо! — закричав Джо, вискакуючи з фургона раніше, ніж Роммі встиг його зупинити. Слідом за ним надвір посипалися й інші. — Мамо, що трапилося?

— Нічого, — рюмсала Клер, хапаючи його в обійми. — У нас тут буде день побачень! У п'ятницю! Джої, можливо, ми зможемо побачитись із твоїм татком.

Джо видав тріумфальний крик і затанцював навкруг матері. Бенні обняв Норрі… і тут же скористався можливістю потай її цьомкнути, як примітив Расті. Метке чортеня.

— Підкиньте мене до шпиталю, Роммі, — попросив Расті. Поки Роммі здавав назад по алеї, Расті встиг помахати дітям рукою. Він радів, що йому вдалося забратися від місіс Макклечі без того, щоб мати з нею розмову; Материнський прозір може діяти на фельдшерів не гірше, ніж на дітей. — І не могли б ви зробити мені ласку і говорити англійською, замість того коміксового парле, котре ви практикуєте?

— Дехто не має ніякої культурної спадщини, на яку міг би спиратися, — відповів Роммі, — і таким чином заздрить тим, хто її має.

— А ваша мати, звісно, ходить у калошах, — докинув Расті.

— Гозуміється так, але тільки в дощ ходить, вона.

У Расті один раз дзеленькнув телефон: текстове повідомлення. Він відкрив його і прочитав: ЗУСТРІЧ О 21:30 ПАСТОРАТ КОНГО ПРИХОДЬ АБО УПОКОРСЯ Дж. В.

— Роммі, — промовив він, закриваючи телефон. — Якщо мені пощастить пережити обох Ренні, ви не бажаєте сьогодні ввечері відвідати зі мною одну зустріч?

4

Джинні зустріла його у фойє лікарні.

— Сьогодні в «Кеті Рассел» День Ренні, — оголосила вона з таким виглядом, що, здавалося, їй це дарує задоволення. — Обох їх довелося оглядати Терсі Маршаллу, цього чоловіка нам даровано Богом. Він не приховує своєї нелюбові до Джуніора — це він разом із Френкі побив і принизив Маршалла на озері, — але діє він цілком професійно. Цей парубок дарма просиджує штани на факультеті англійської в якомусь коледжі, він мусив би займатися медициною, — вона понизила голос. — Він працює краще за мене. І набагато краще за Твіча.

— Де він зараз?

— Пішов туди, де зараз живе, побачитися зі своєю подружкою і з дітками, якими вони опікуються. Скидається на те, що з дітьми він також поводиться цілком прекрасно.