Під куполом - Кинг Стивен

— О Боже правий, Джинні закохалася, — засміявся Расті.

— Не поводься, як якийсь малолітка, — скинула вона на нього оком.

— У яких палатах розмістили Ренні?

— Джуніор у сьомій, старший у дев'ятнадцятій. Старший прибув з тим хлопцем, Тібодо, але мусив уже послати його кудись з дорученнями, бо тільки сам-один ходив подивитися, як там його син, — вона цинічно посміхнулась. — У сина він недовго пробув. В основному базікав по своєму мобільнику. Його хлопець тепер просто сидить, хоча вже прийшов до тями. А коли Генрі Моррісон його до нас привіз, він був зовсім безтямним.

— У Великого Джима аритмія? Якого рівня?

— Терстон її заспокоїв.

«На поки що, — подумав Расті, і не без задоволення. — Коли закінчиться дія валіуму, він знов запанікує на повну силу».

— Сходи оглянь першим чином сина, — сказала Джинні. У фойє вони стояли самі, але вона говорила тим же притишеним голосом. — Він мені не подобається, ніколи він мені не подобався, але зараз мені його жаль. Не думаю, щоб йому залишилося багато часу.

— А Терстон говорив щось Ренні про стан Джуніора?

— Так. Що проблема в нього потенційно серйозна. Та, вочевидь, не настільки серйозна, як усі ті дзвінки, що старий робив у той час. Либонь, хтось йому повідомив про день побачень у п'ятницю. А Ренні й розпсихувався.

Расті згадав коробочку на Чорній Гряді, просто тоненький прямокутник, площею заледве п'ятдесят квадратних дюймів, і все-таки він не зміг її підважити. Навіть посунути з місця не зміг. І ще йому пригадалися ті регочучі шкіроголовці, яких він теж коротко бачив.

— Є люди, котрі несхвально ставляться до побачень.

5

— Як ти почуваєшся, Джуніоре?

— Окей. Краще, — голос у нього звучав безбарвно. Одягнений у шпитальні кальсони, він сидів біля вікна. Безжальне світло било йому в змучене обличчя. Він виглядав знесиленим життям сорокарічним дядьком.

— Розкажи мені, що трапилося перед тим, як ти втратив свідомість.

— Я йшов до школи, але замість того пішов до будинку Ейнджі. Я хотів їй сказати, щоб помирилася з Френком. Він запав у крутий депресняк.

Расті подумав, може, йому спитати, чи знає Джуніор, що і Френк, і Ейнджі обоє мертві, проте потім вирішив, що не варто — який сенс? Замість того він запитав:

— Ти йшов до школи? А як щодо Купола?

— О, точно, — той самий безбарвний, беземоційний голос. — Я про нього зовсім забув.

— Скільки тобі років, синку?

— Двадцять… один?

— Як звали твою матір?

Джуніор на це замислився.

— Джейсон Джіамбі^[382], — нарешті промовив він, а відтак пронизливо розсміявся.

Але апатичний, беземоційний вираз на його обличчі аніскільки не змінився.

— Коли опустився Купол?

— У суботу.

— А скільки днів тому це було?

Джуніор насупився.

— Тиждень? — нарешті промовив він. — Два тижні? Він уже якийсь довший час стоїть, це точно. — Нарешті він обернувся до Расті. Очі в нього сяяли завдяки валіуму, який йому вколов Терстон Маршалл. — Це тебе Бааарбі підмовив на всі ці запитання? Він їх повбивав, ти це знаєш? — Він кивнув. — Ми знайшли його марійські погони. — І після паузи: — Армійські жетони.

— Барбі мене ні на що не підмовляв, — сказав Расті. — Він у в'язниці.

— А дуже скоро він опиниться ще й у пеклі, — промовив Джуніор з байдужою відстороненістю. — Ми його засудимо і стратимо. Так сказав мій тато. У Мейні нема смертної кари, але він каже, зараз у нас воєнний стан. У яєчному салаті забагато калорій.

— Це точно, — кивнув Расті. Він приніс із собою стетоскоп, апарат для вимірювання кров'яного тиску і офтальмоскоп. Тепер він обмотував манжету навкруг руки Джуніора. — Ти можеш назвати по порядку трьох останніх президентів, Джуніоре?

— Звісно. Буш, Туш і Пунш, — він дико зареготав, але так само без зміни виразу на обличчі.

Тиск у нього виявився 147 на 120. Расті був готовий до гіршого.

— Ти пам'ятаєш, хто приходив до тебе переді мною?

— Йо. Той стариган, котрого ми з Френкі знайшли на озері якраз перед тим, як знайти дітлахів. Я надіюся, ті діти в порядку зараз. Вони були такі симпатюлі.

— Ти пам'ятаєш їхні імена?

— Ейден і Аліса Епплтон. Ми ходили в клуб, і та руда дівка подрочила мені під столом. Думала, коли так ублажатиме мене, то не набридне. — Пауза. — Проїхали.

— Угу, — кивав Расті, ладнаючи офтальмоскоп.