Під куполом - Кинг Стивен

Ледь-ледь, ніби з іншого світу, він почув посилений мегафоном голос з міської ради: «НЕ БІЖІТЬ! НЕ ПАНІКУЙТЕ! НЕБЕЗПЕКА МИНУЛА! ГОВОРИТЬ ОФІЦЕР ГЕНРІ МОРРІСОН, Я ПОВТОРЮЮ — НЕБЕЗПЕКА МИНУЛАСЯ!»

Джуніор оступився, але на цей час він уже досяг нижньої сходинки. Замість того щоб беркицьнутись і скрутити собі в'язи, він лише припав на одне коліно. Відпочив у цій позі кілька секунд, схожий на призового боксера, що перечікує обов'язкову лічбу до восьми, щоби підвестись і відновити бій. Расті бачив і переживав усе це ясно, зблизька й дуже щемливо. Дорогоцінний світ раптом стоншився і став хистким, один тонесенький шар марлі залишився прокладкою між ним і тим, що буде далі. Якщо буде.

«Падай, — послав він думку Джуніору. — Падай ниць на долівку. Зомлій, ти, мазефакер».

Але Джуніор важко підвівся, вирячився на пістолет у себе в руці так, ніби вперше його бачив, а потім спрямував погляд вздовж коридору, на дальню камеру, де, вчепившись руками в ґрати, стояв і дивився на нього Барбі.

— Бааарбі, — проспівав пошепки Джуніор і рушив уперед.

Расті відступив назад, гадаючи, що так Джуніор, можливо, промине його, не помітивши. А ще, може, сам застрелиться, покінчивши з Барбі. Він розумів, що це малодушні думки, але також розумів, що вони практичні. Барбі він нічим допомогти не може, але може посприяти власному виживанню.

І це могло б спрацювати, сидів би він у якійсь із камер зліва по коридору, бо на цей бік Джуніор був сліпим. Але його замкнули в камері справа і Джуніор помітив його порух. Він зупинився і втупився в Расті, на його скривленому обличчі застигло здивування навпіл із лукавством.

— Фасті, — прошепотів він, — так твоє ім'я? Чи Беррік? Не можу згадати.

Расті хотів було благати пощади, але язик йому прилип до піднебіння. Та й що за сенс у благанні? Юнак уже підводив пістолет. Джуніор збирався його застрелити. Ніяка сила на землі неспроможна була його зупинити.

У крайньому відчаї розум Расті кинувся на пошуки виходу, знайденого багатьма умами в їх останні миті свідомості — переш ніж клацне вмикач, перш ніж розчахнеться ляда під ногами, перш ніж дуло, притиснуте до скроні, плюне вогнем. «Це сон, — подумав він. — Це все сон. І Купол, і той дикий випадок на Дінсморовому полі, і бійка за харчі, і цей юнак також. Ось він натисне гачок, і цей сон скінчиться, і я прокинусь у своєму ліжку посеред прохолодного, свіжого, осіннього ранку. Обернуся до Лінди й скажу: «Я щойно такий кошмар бачив, ти не повіриш».

— Заплюфсь оці, Фасті, — проказав Джуніор. — Так буде квафьше.

28

Першою думкою Джекі Веттінгтон, коли вона увійшла до передпокою поліцейської дільниці, була: «О Боже правий, тут повсюди кров».

Стейсі Моґґін лежала проти стіни під дошкою наказів і оголошень, хмара її білявого волосся розсипалась навкруг неї, а порожні очі дивилися в стелю. Другий коп — вона не могла впізнати, хто саме — розпластався ниць перед диспетчерською стійкою, з ногами, розведеними вшир під неможливим кутом. Поза ним, у кімнаті чергових, боком лежав третій коп. Ним мусив бути Вордло, один із новобранців їхньої стайні. Крупнішого за нього просто не існувало. Плакат над кавоварним апаратом заляпало хлоп'ячою кров'ю й мозком. Тепер напис на ньому виглядав так: «К ВА І ПО НЕ ПЛАТНІ».

Ззаду почулося тихе потріскування. Вона рвучко обернулася, не усвідомлюючи, що одночасно підводить пістолет, поки не побачила на мушці Роммі Берпі. Роммі її навіть не зауважив; він дивився на тіла трьох мертвих копів. Потріскувала його маска Діка Чейні. Він скинув її, пожбуривши на підлогу.

— Господи, що тут трапилось? — спитав він. — Це не…

Не встиг він завершити речення, як знизу, з кліті, прилетів крик: «Егей! Сракоротий! Я тебе таки дістав, еге ж? Я тебе гарненько дістав!»

А за тим, неймовірно, сміх. На високих тонах, маніакальний сміх. Якусь мить Джекі й Роммі просто дивилися одне на одного, не в змозі поворухнутися.

Врешті Роммі опам'ятався:

— Я думаю, се Барбара, да.

29

Ерні Келверт сидів у фургоні телефонної компанії, що стояв із працюючим на холостих обертах двигуном біля бордюру, вздовж якого йшов трафаретний напис: «ТІЛЬКИ 10 ХВИЛИН У ПОЛІЦЕЙСЬКИХ СПРАВАХ». Він замкнув усі двері, побоюючись, щоб, прагнучи захопити машину, до нього не вдерся ніхто з тих людей, які в паніці бігли по Мейн-стрит від міської ради. У руках він тримав рушницю, яку Роммі перед тим сховав позаду його сидіння, хоча не був певен, що зможе вистрелити в когось, якщо хтось захоче до нього вдертися; він знав цих людей, багато років продавав їм продукти. Від жаху їх обличчя зробились чужими, проте не нерозпізнаваними.