Майстер і Маргарита - Булгаков Михаил

Побачивши Марґариту, товстун почав приглядатися, а потім радісно заволав:

— Що таке? Чи ж не її бачу? Клодіно, та це ж ти, весела вдово? І ти тут? — і він поліз здоровкатися.

Марґарита відступила і з гідністю відказала:

— Пішов-но ти к бісовій матері. Яка я тобі Клодіна? Ти приглядайся, з ким заводиш мову, — і, подумавши хвильку, вона додала до своїх слів розлогу нецензурну лайку. Все це отверезило легковажного товстуна.

— Ой! — тихо гукнув він і стенувся. — Даруйте великодушно, світла королево Марґо! Я помилився. А виною коньяк, щоб йому лихо! — Товстун опустився на одне коліно, циліндр відніс убік, уклонився і залепетав, змішуючи російські фрази з французькими, якусь нісенітницю про криваве весілля свого друга в Парижі Гессара, і про коньяк, і про те, що його гнітить прикра помилка.

— Ти штани натягнув би, сучий сину, — сказала, добріючи, Марґарита.

Товстун радісно вишкірився, бачачи, що Марґарита не сердиться, і розчулено повідомив, що опинився оце тут без штанів, позаяк з неуважності залишив їх на березі Єнісею, де купався перед цим, і що він зараз же летить туди, добре, це близенько, а потім, віддавши себе її прихильності та опіці, почав відступати і задкував доти, поки не посковзнувся і навзнак не упав у воду. Але й падаючи, зберіг на обличчі, отороченому невеликими бакенбардами, усмішку захвату і відданості.

Марґарита ж пронизливо свиснула і, осідлавши щітку, яка тут же підлетіла, подалася над річкою на протилежний берег. Тінь крейдяної гори сюди не сягала, і увесь берег заливав місяць.

Тільки-но Марґарита торкнулася вологої трави, музика під вербами загучала дужче і веселіше спахнув сніп іскор над вогнищем. Під гіллям верб, усипаних ніжними пухнастими сережками, що їх було видно в місячному сяйві, сиділи у дві лави товстопикі жаби і, роздуваючись, мов гумові, грали на дерев’яних дудах бравурний марш. Світні трухлячки висіли на вербових галузочках перед музиками й освітлювали ноти, а на жаб’ячих пичках мінилося колихке світло ватри.

Марш гралося на пошанування Марґариті. Зустрічали її якнайврочистіше. Прозірчасті русалки зупинили свій танок над річкою й замахали Марґариті водоростями, і над пустельним зеленкуватим берегом простогнали далеко чутні їхні вітання. Голі відьми, вискочивши з-поміж верб, вишикувалися лавою і почали присідати та вклонятися придворними поклонами. Хтось козлоногий підлетів і припав до руки, розкинув на траві шовк, поцікавився, чи добре купалося королеві, запросив прилягти й відпочити.

Марґарита так і вчинила. Козлоногий підніс їй келих із шампанським, вона випила його, і серце її відразу пойнялося літеплом. Запитавши, де Наташа, вона дістала відповідь, що Наташа вже викупалась і полетіла на своєму кнурові вперед, у Москву, щоб звістувати про швидке прибуття Марґарита й допомогти приготувати їй вбрання.

Недовге перебування Марґаритине під вербами позначилось одним епізодом. У повітрі розтявся свист, і чорне тіло, вочевидь схибивши, шугнуло у воду. За якусь хвильку перед Марґаритою станув той самий товстун-бакенбардист, що так невдатно знайомився на тому березі. Він явно встиг уже переметнутися на Єнісей, бо був у фрачному вбранні, але мокрий з голови до ніг. Коньяк вдруге підвів його: висідаючи, він усе-таки опинився у воді. Але усмішки своєї він не втратив і в цьому прикрому випадку, і Марґарита, розвеселившись, допустила його до своєї руки.

Потім усі почали збиратися. Русалки дотанцювали свій танок у місячному сяйві та й розтанули в ньому. Козлоногий поштиво спитав у Марґарити, на чому вона дісталася на річку. Дізнавшись, що вона з’явилася верхи на щітці, сказав:

— О, навіщо ж, це незручно, — і миттю спорудив із двох сучків якийсь сумнівний телефон і зажадав у когось негайно прислати машину, що й справді за хвилину було виконано.

На острів упала булана відкрита машина, тільки на шоферському місці сидів не звичайний водій, а чорний довгоносий грак у цератовій фуражці і в рукавицях з відлогами. Острівець порожнів. У місячному сяйві розтанули на льоту відьми. Ватра догорала, і жариння затягувало сивим попелом.

Бакенбардист і козлоногий підсадили Марґариту, і вона опустилася на широке заднє сидіння. Машина гуркнула, скакнула і піднялася мало не до самого місяця, острів зник, зникла річка, Марґарита помчала в Москву.

Розділ 22

ПРИ СВІЧКАХ

Рівне гудіння машини, яка високо летіла над землею, заколисувало Марґариту, а місячне світло приємно гріло її. Стуливши очі, вона віддала обличчя вітру і думала з якимось сумом про покинутий нею невідомий берег річки, якої, здавалось їй, вона більше ніколи не побачить. Після всіх див і чаклунств сьогоднішнього вечора вона вже здогадувалася, до кого саме в гості її везуть, але це не викликало в ній страху. Надія на те, що там їй поталанить домогтися повернення свого щастя, робила її безстрашною. Втім, довго мріяти в машині про це щастя їй не привелося. Чи то грак добре знав свою справу, чи така вже добряча була машина, та невдовзі, розімкнувши очі, Марґарита побачила під собою не темні ліси, а тремтливе озеро московських вогнів. Чорний птах-шофер на льоту відгвинтив переднє праве колесо, а потім посадив машину на якомусь цілком безлюдному кладовищі в районі Дорогомилова.